Економічний розвиток Київщини – крок перший

Арифметична дія ділення дає декілька невеличких часток. Але у політиці ділення може вести й до примноження, особливо, якщо мова йде про повноваження для місцевої влади і про розвиток місцевого самоврядування (децентралізація). Досвід Польщі показує, що, приміром, наша Київська область мала б з того реальний грошовий зиск.

Навіщо взагалі у 1999 році, після кількох років палких дебатів, у Польщі було офіційно даний старт адміністративно-територіальній реформі? Більше з економічних причин. Польща на той період мала повільні темпи зростання ВВП. За рік по тому темпи зростання ВВП прискорилися до 7% річних. Як цього вдалося домогтися? Радикальними реформами і, перш за все, зміною фінансових взаємовідносин між центральною та місцевою владами. Акцент було зроблено на посилення місцевого самоврядування. Водночас на загальнодержавному рівні зазнали суттєвого спрощення, як процедури відкриття та ведення бізнесу, так і умови для інвесторів. Економічне диво не забарилося.

Київська область є унікальною територією: багатство природних ресурсів та близькість до столиці. Теоретично, область могла б стати «міні-Польщею», показати динамічний розвиток підприємництва. Власне, Київська область, на відміну від Києва, вже на поточний рік має профіцитний бюджет. Але є чимало стримуючих чинників для розвитку. Про дорожню інфраструктуру не писав тільки лінивий. Про дисбаланс у розвитку південних та північних районів області висловлювалися навіть не експерти, адже це кидається у вічі. Про слабку доступність київського ринку збуту багато можуть розповісти обласні підприємці. А щодо інвесторів, то вони цікавляться не стільки поточною вигодою, скільки перспективою.

Перспективу можуть дати негайні реформи, потрібні для України. Причому Київська область могла б стати плацдармом для пілотної реалізації нововведень.

Наприклад, бізнес. Київська область має достатньо розвинене підприємництво: тут і крупні заводи, і агропідприємства, і приватні господарства, але більше все-таки МСБ (малого та середнього бізнесу). Тож для покращення фінансування доцільно створити сприятливі, насамперед, прості умови для відкриття бізнесу та орієнтуватися на потреби саме середнього бізнес-класу.

У Польщі запрацювала програма підтримки підприємництва, в рамках якої бізнесмени могли розраховувати на вигідні запозичення. Важливо те, що були й фонди підтримки бізнесу на регіональному рівні. Якщо б така практика мала застосування на рівні Київської області, це дозволило б призупинити, або й обернути, зростання кількості підприємств, що припиняють свою діяльність. Спростити умови для бізнесу – і гроші потечуть, а за ними - інвестиції.

У Польщі система адміністративно-територіального устрою аналогічна нашій, і багато чого у бюджетній політиці спільного. Але є принциповий момент. Місцеві бюджеті мало залежні від центрального. Мінімальна залежність! Скажімо, бюджет гміни (у нас це місцева громада)формується за рахунок місцевих платежів та частки від загальнодержавних податків, зібраних на території гміни. Все чітко визначено, кому – що. Є й механізм субвенцій з держбюджету, але основні свої потреби гміна фінансує сама. Це дало колосальні плюси: незалежність від політичних потрясінь (політики дискутують – гміна працює) і ефективніше залучення інвесторів. Капіталовкладники бачили, що кошти витрачаються ефективно, і більше довіряли місцевим громадам. А ті, у свою чергу, взялися розвивати підвідомчі території. Звісно, місцева громада взялася розвивати власні території, бо зацікавлена у гарному стані й доріг, і будівель, й інфраструктури. Кому ж бо знати краще, на що витрачати бюджетні гроші? А бізнес, оскільки все відбувалося прозоро та кошти витрачалися ефективно, став охочіше платити податки. І у Польщі скоро середній рівень зарплатні на душу населення склав більш ніж 1 тисячу доларів США, як на ті роки досить непогані гроші. У нас натомість сьогодні середньомісячна зарплата в районі 3420грн,(трішки більше 200 $ за теперішнім курсом валют).

Бюджети повятів (аналог наших районів), з якого фінансуються соціальна та культурна інфраструктура, ще більш незалежні, при тому, що за деякими напрямками держава виділяє субвенції та дотації (утримання шкіл, побудова об’єктів регіонального або й загальнодержавного значення). Держбюджету Польщі залишається забезпечувати стратегічні напрямки та вирівнювати місцеві бюджети у разі суттєвих дисбалансів.

Такий підхід покладає колосальну відповідальність на місцеве самоврядування та на органи центральної влади на місцях. Але у Польщі він виправдав себе. Люди, що стали господарями на своїх територіях, зроблять усе для того, аби ці території не лише були у гарному стані, але й розвивалися.

У нас ситуація непроста – деякі райони Київщини розвиваються виключно за рахунок державних дотацій, оскільки їм не вистачає власного бюджету, щоб сподіватись на фінансову незалежність. У випадку здійснення децентралізації виникне потреба зміни адміністративного поділу для повноцінної життєдіяльності деяких районів. Надання фінансової незалежності також буде певним випробовуванням на чесність - сподіваюсь, наші місцеві керівники зможуть прозоро керувати коштами.

У будь-якому випадку, ми на шляху до таких реформ.  І цей шлях є невідворотнім. Зазначена реформа є вектором позитивних змін, тому з часом вона приведе до проєвропейського демократичного розвитку територій.