Локалізація в дії: чи вдасться підтримати вітчизняного виробника

До другого читання у законопроєкт 3739 про локалізацію в Prozorro внесли зміни, щоб не порушувати міжнародні зобов’язання. Як тепер вона працюватиме.

Законопроєкт про створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості зареєстрували ще у 2020 році. Він одразу викликав багато зауважень в експертів та міжнародних партнерів. Попри це, його таки проголосували в середині грудня минулого року, а вже на початку січня його підписав Президент.

Якщо коротко, то ця ініціатива пропонує купувати певний перелік товарів машинобудування, лише якщо певна їх частка вироблена в Україні. Відсоток цієї українськості хочуть поступово підвищувати. Механізм підтвердження локалізації має встановити Кабмін, а підтверджувати його буде Мінекономіки. Усе це має ніби підтримати національних виробників.

Однак чи справді це так? 

Однією з суттєвих перепон прийняти локалізацію у другому читанні було те, що вона порушує міжнародні зобов’язання України. І йдеться не лише про Угоду про асоціацію з ЄС, а й про зобов’язання в межах Світової організації торгівлі. Якщо Україна обмежить, навіть частково, доступ до своїх закупівель іноземним компаніям, інші країни можуть дзеркально відповісти. Тобто локалізація може створити умови для того, щоб в Україні купували українське, однак наш український бізнес може втратити європейський ринок. Щоб такого не сталося, в законопроєкт до другого читання внесли правку, згідно з якою локалізація не буде поширюватися на закупівлі, які підпадають під дію положень Закону України «Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі», а також положень про державні закупівлі інших міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України. За задумом авторів законопроєкту, таке формулювання має вирішити проблему щодо взаємодоступності ринків. Проте на практиці норма у такому формулюванні вже викликала багато питань. Та й чи допоможе вона українським виробникам і товарам?

Як локалізація працюватиме?

Поки незрозуміло. Різні експерти трактують формулювання Закону по різному. Річ у тім, що міжнародні угоди застосовуються до закупівель певної вартості. Під дію більшості міжнародних угод України підпадають закупівлі понад 133 тис. євро (приблизно 4 млн грн). Тобто на практиці може трапитися ситуація, що замовники будуть виписувати вимоги до локалізації лише на закупівлях менше 4 млн грн. Але це лише одне з трактувань. 

Інша версія — локалізація працюватиме для учасників, що не є резидентами країн, з якими Україна має угоди щодо закупівель, та самих українських компаній. Відповідно, якщо хтось захоче продати щось неукраїнське (або навіть українське) можна легко обійти цю норму. Потрібно просто подати пропозицію від компанії, що зареєстрована в країні, яка є стороною ратифікованих в Україні міжнародних угод. До речі, наразі Угода про державні закупівлі (Agreement on Government Procurement) охоплює 48 Членів СОТ, 36 країн-спостерігачів та 12 країн, що перебувають у процесі приєднання до Угоди. Водночас більше проблем виникне саме для українських виробників. Бо їм треба підтверджувати свою українськість, або теж подавати пропозицію від, наприклад, європейської компанії. Сумнівна підтримка національного виробника. 

Фінальне слово з приводу того, як буде працювати локалізація має сказати Мінекономіки у своїх роз’ясненнях і рекомендаціях. Однак чи зможуть вони розв’язати всі проблеми? Навряд.

Інші корупційні ризики нікуди не зникнуть

А хто і як буде вимірювати локалізацію? Методику має розробити Кабінет Міністрів України.  Якщо дуже треба, він  зможе змінювати ступінь локалізації, чи товари, які є в переліку.  Але тут питання, адже Кабмін наділяють повноваження фактично вносити зміни до Закону, що не узгоджується з Конституцією. Законодавча влада займається законами, а виконавча втілює державну політику в життя на виконання прийнятих законів. Таку ж думку висловило Головне науково-експертне управління ВР.

Мінекономіки натомість отримає повноваження підтверджувати ступінь локалізації товарів. За поки неіснуючою методологією. Наразі це виглядає підозріло, навіть попри те, що воно планує публікувати переліки локалізованих товарів у себе на сайті. Окрім цього, машинобудування — це не яблука, які якщо їх виростили в Україні, то вони українські. Тролейбуси, автобуси, вагони і трактори роблять з безлічі деталей. І в двох однакових тракторах одного виробника якась запчастина може бути в одному — українська, а в іншому — китайська. Як це відстежити Мінекономіки? Поки важко сказати.  Але дуже не хотілося б отримати ситуацію, коли на іноземних товарах будуть з’являтися українські етикетки. 

Поки імплементація локалізації викликає занадто багато питань. Найгірше, що може статися — від цього закону програють самі українські виробники. Чи підтримає це національну промисловість? Покаже час та імплементація цієї ініціативи. Але вже зараз ми бачимо проблеми, які будуть тільки посилюватися, коли локалізація запрацює.