Окончательная бумажка, фактическая, броня…

Читаю в газеті «Голос України» (№89 (4839), 18 травня 2010р.) інтерв’ю заступника прокурора Луганської області, доктора філософії в галузі права Анатолія Горпенюка. І дивуюся.

Читаю в газеті «Голос України» (№89 (4839), 18 травня 2010р.) інтерв’ю заступника прокурора Луганської області, доктора філософії в галузі права Анатолія Горпенюка. І дивуюся.

Не тому дивуюся, що доктор філософії в галузі права всіляко агітує за виділення досудового слідства  в окремий орган. Про створення слідчого комітету, національного бюро розслідувань і т.п. дискусії точаться ще з радянських часів.

Здивували такі твердження заступника прокурора області як:

-         «У слідчого немає чітко визначеного статусу. І це обумовлює його залежність від інших відомчих інтересів»;

-         «На відміну від деяких владних учасників кримінального процесу, процесуальна незалежність слідчого законодавчо не гарантована».

Як завжди,  українським прокурорам, слідчим і взагалі чиновникам більш за все заважає саме чинне законодавство.

Бо ж ось чинні норми статті 114 Кримінально-прроцесуального кодексу:

«При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому».

Які ж ще гарантії незалежності потрібні українським слідчим? Чого їм не вистачає? Самого слова «незалежність»?

У ситуації, коли самі слідчі не мають жодного бажання здійснювати свої повноваження відповідно до закону, фактично добровільно відмовляючись від самостійності, а прокурори, що за слідчими наглядають, самі це визнають, зміни до закону (якими б вони не були) не дадуть ефекту більшого, ніж переставлення ліжок у відомому анекдоті.

А шановним прокурорам слід більше перейматися реалізацією чинних правових норм, аніж мріяти про майбутні «чудесні закони», у яких чарівними словами буде  закріплено «дійсну незалежність» слідчих.