Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
24.07.2018 20:44

Гонорар успіху і комплекси юридичної спільноти

Управляющий партнер Адвокатского объединения "ГОЛОВАНЬ И ПАРТНЕРЫ"

В мережі обговорюється позиція суддів Верховного Суду стосовно гонорару успіху.

В мережі обговорюється позиція суддів Верховного Суду стосовно гонорару успіху.

Висловлюється думка, мовляв, Верховний Суд поставив гонорар успіху поза законом, що рішення ВС суперечить принципу змагальності та нівелює значення професійної правничої допомоги.

З цими закидами на адресу Верховного Суду в цілому можна погодитися, хоча проблема не настільки проста, як здається декому з нас.

Спочатку розглянемо власне Постанову Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №462/9002/14-ц провадження №61-9880св18.

Перш за все зауважимо, що мова не йде про розподіл судових витрат. Перед нами - результат розгляду позову адвоката до клієнта про стягнення гонорару.

У січні 2013 року адвокатом було укладено договір про надання юридичних послуг, а саме здійснення представництва у цивільній справі за позовом про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним  свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 2/3 частини квартири. Пунктом 4.1 договору передбачена загальна вартість послуг у розмірі 32500 грн., що становило еквівалент 4000 доларів США.  

Відповідно до пункту 4.4 договору за досягнення позитивного рішення по справі №2-3215/12 (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) передбачалася додаткова винагорода у розмірі 10% від суми, що становить експертну вартість частини квартири, що є предметом судового розгляду.

Саме цей пункт 4.4  настільки не сподобався колегії суддів Верховного Суду, що був визнаний недійсним. До цього ми ще повернемося.

04 лютого 2014 року Печерським районним судом м.Києва було прийнято рішення у справі №2-3215/12.

Рішення можна знайти у реєстрі.

Позов задоволено, визнано недійсним заповіт, визнано частково недійсним свідоцтво про спадщину за законом, визнано право власності на 2/3 квартири загальною площею 95,7 кв.м.

Адвокат зажадав сплати додаткової винагороди, а клієнт у повній відповідності до відомої у адвокатському середовищі “кривої вдячності”, 32500 грн. заплатив, а от  10 відсотків вартості квартири платити не поспішав.

Тут варто згадати про винесені у заголовок комплекси юридичної спільноти. Зокрема, про притаманний деяким колегам комплекс “тіньового гонорару”. Ну не можуть деякі колеги змусити себе приймати і обліковувати гонорар відповідно до закону. То готівкою приймуть і до обліку внести забудуть, то під виручку від підприємницької діяльності замаскують.

Як воно було у цьому конкретному випадку сказати за браком інформації важко, але у переможному для колеги рішенні Печерського районного суду м.Києва  у справі №2-3215/12 розподілені судові витрати на експертизу та сплату судового збору. Про витрати на правову допомогу згадки нема. Отже, відповідних документів колега до суду, напевне,  не подавав. Так, на той час максимальний розмр відшкодування витрат на правову допомогу обмежувався, але ж закріплення питань оплати правової допомоги у судовому рішенні відповідало інтересам і клієнта, і адвоката. Чому ж адвокат не поставив відповідне питання в суді? Згадка у судовому рішенні Залізничного районного суду м.Львова про те, що кошти перераховувалися адвокату на особистий картковий рахунок (а, наприклад,  не на рахунок особи, що здійснює незалежну професйну діяльність 2620___), наводить на невеселі здогади.

Не дуже зрозуміло, чому адвокат не одразу уклав з клієнтом договір. Як зазначено у Рішенні апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 адвокат здійснював представництво у сіді н підставі довіреності, виданої 20 вересня 2012 року.

Договір про надання юридичних послуг було укладено лише 19 січня 2013 року.

Але ж відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Тобто, на день видачі довіреності між сторонами вже існував якийсь договір, хоча б і усний. Що то за договір, яке його співвідношення з укладеним пізніше договором про надання юридичних послуг всі три судові інстанції не вважали за необхідне встановити. 

Хай там як, а не отримавши додаткової винагрроди, адвокат звернувся до суду з позовом до клієнта.

Цей позов вже є прикладом позбавлення від комплексу. Був у нашій професії такий комплекс “позов про гонорар неприпустимий”. Дехто і досі ним страждає, але не той колега, справу якого зараз обговорюємо.

У будь-якому разі, дуже слушною мені видається ця цитата з правил адвокатської професії у дореволюційній Росії (під редакцією Маркова) : “Присяжный поверенный имеет, конечно, право взыскивать с доверителя вознаграждение за ведение дела, когда его не желают платить добровольно, но при предъявлении таких исков нужно быть очень осмотрительным, и гораздо лучше потерять вознаграждение, чем предъявлять иск в таких случаях, когда право на вознаграждение может быть подвергнуто сомнению, хотя бы даже и несправедливому, и отказ в иске представляется вероятным.”

Перші дві інстанції були для адвоката успішними.

Залізничний районний суд м.Львова своїм рішенням стягнув борг за договором про надання юридичних послуг від 19 січня 2013 року в сумі 165 178,20 грн, 144 114,40 грн інфляційних втрат, три проценти річних в сумі 12 598,80 грн та 157 742,91 грн пені.

У задоволенні зусрічного позову клієнта про визнання недійнсним договору про надання юридичних послуг відповлено. 

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення  пені змінено, зменшено її розмір до 10 000 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

А от касація

На думку Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є.,суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В.І. передбачена  пунктом 4.4. договору про надання юридичних послуг додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі  за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги), а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг. 

Відповідно до позиції колегії, рішення суду у цивільній справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками договірних правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права.

Верховний Суд наголосив, що реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.

Верховний Суд дійшов висновку, що включення в умови договору про надання юридичних послуг пункту про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв'язку з чим та в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. (!)

З усією належною повагою до шановної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змушений зауважити, що на мою скромну особисту думку їх правова позиція, іх внутрішнє переконання обгрунтоване не тільки і не стільки  своєрідним розумінням положень  чинного законодавства України.

Здається, не обійшлося тут без застарілого суддівського комплексу заздрощів-ревнощів до адвокатських заробітків. А також суддівського комплексу бажання бути найрозумнішим у класі чи то пак, у залі судового засідання.

Адже, на превеликий жаль, деякі судді все ще вважають адвокатів зайвою ланкою, набридливими мудрагелями, що увесь час плутаються під ногами, заважаючи суддям являти світові свою мудрість.

Тут не можна не згадати нещодавню постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у справі  № 760/18966/15-ц.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі  головуючого судді - Кулікової С.В.,  суддів - Кравець В.А., Лапчевської О.Ф. Відмовила у компенсації витрат на професійну правничу допомогу, а саме на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на тій підставі, що, мовляв, відзив подавати необов’зково і відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції!

Що це, як не спроба суддів апеляційного суду відмовити громадян від звернення до адвокатів?!  Від реалізації конституційного права на професійну правничу допомогу! А відповідно до правової позицї Конституційного Суду України, вибір  форми  та суб'єкта надання правової допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, а в жодному разі не від суддів, які б вони не були кваліфіковані та доброчесні!

Повернемося, однак, до  Постанови Верховного Суду від 12 червня 2018 року.

Верховний Суд визнав недійсним пункт договору про надання юридичних послуг, що передбачав про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду, оскільки він на думку колегії суддів  суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні.

На жаль, ми не маємо поки що можливості вивчити цей договір в цілому, як і його визгнаний недійсним пункт 4.4.

Однак власне з тексту Постанови Верховного Суду виходить, що пункт 4.4 договору  передбачав виплати додаткової винагороди не тільки у разі винесення судом позитивного рішення, а й у разі укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем.

Чи не вважають судді Верховного  Суду, що мирова укладається судом?

Виникає питання, невже судді Верховногт Суду, що “пройшли Крим і Рим” тестів з “усього і вся” нічого не знають про поширену у світі практику гонорарів успіху - success fee?

Що оте success fee в англомовних країнах також називається Conditional Fee Agreement (CFA), що можна перекласти як угоду про гонорар під умовою. А ще no-win no-fee, тобто, немає перемоги - немає гонорару.

А Цивільний кодекс України (стаття 212) прямо передбачає право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Досягнення успіху у справі, а саме позитивне судове рішення чи укладення вигідної мирової угоди - це і є та відкладальна обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Цілком можливо, що  той злощасний пункт 4.4 договору по надання юридичних послуг було сформульовано некоректно. Однак судді мали  зрозуміти, що малася на увазі саме відкладальна обставина, бо інакше не могло бути, оскільки судове рішення є актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями.

І я впевнений, що це було б очевидно і суддям Верховного Суду, якби їм вдалося подолати застарілий суддівський комплекс.

Та виглядає так, що  колегія на жаль ухопилася за неоковирну  фразу договору “за досягнення позитивного рішення у справі”. А це на мою скромну думку свідчить лише про те, що всі наші процедури перевірки доброчесності не такі вже і ефективні.

Та у будь-якому разі я переконаний, що гонорар успіху в Україні  в жодному разі не слід вважати “поза законом”.

Інша справа, що домовленості стосовно гонорару успіху слід формулювати у договорах про надання професійної правничої допомоги більш акуратно, саме як відкладальну обставину, можливо, з прямим посиланням на статтю 212 Цивільного кодексу України.

Вірю, що далеко не всі українські судді страждають від застарілих комплексів.

На цьому можна було б і завершити цей текст, але слід написати ще кілька абзаців.

Адже проблема гонорару успіху не обмежується його допустимістю.

Як я вже сказав, українське законодавство гонорар успіху не забороняє.

Але чи має гонорар успіху відшкодовуватися за рахунок сторони, що “програла справу”?

Тут слід згадати рішення Європейського суду з прав людини від 18 січня 2011 року  у справі MGN LIMITED v. THE UNITED KINGDOM

Тоді Європейський суд з прав людини визнав стягнення зі сторони, що програла справу, гонорару успіху порушенням ст.10 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (свобода вираження поглядів).

Справа там була в тому, що з відомої газети суд стягнув за порушення права на приватне життя супермоделі Naomi Campbell 3500 фунтів відшкодування шкоди і “на хвилиночку” мало не півмільйона витрат на юридичні послуги, що якраз включали елемент success fee - гонорару успіху.

Ще раз зауважу, що порушенням Конвенції визнано не сам гонорар успіху як такий, а саме стягнення зі сторони, що “програла” справу.

Адже слід визнати, що гонорар успіху може являти собою таку собі безпрограшну лотерею.

Клієнт нічим не ризикує. У разі “програшу” справи нічого не платить, а у разі “виграшу” - разом з юристом  отримує додатковий зиск.

Тому проблема відшкодування гонорару успіху є досить непростою.

Сподіваюся, у складі Верховного Суду знайдуться судді, здатні підступитися до її вирішення.

P.S. Дякую за комент. Дійсно я впустив, що є окрема думка шановного В.І.Крата. І дійсно, не все втрачено.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net