Про вибіркове застосування практики ЄСПЛ

Пропоную до уваги читачів текст помічника адвоката нашого адвокатського об'єднання Станіслава Кунянського

Як відомо, в Україні практика Європейського суду з прав людини є джерелом права для судів. Це означає, що суди, поряд з Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами зобов'язані керуватися рішеннями ЄСПЛ у своїй правозастосовній практиці.  Більше того, з урахуванням норми ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», практика ЄСПЛ має більш пріоритетний статус у випадку якщо вона суперечить законам України.

У той же час, якщо висловлюватися дипломатично, наразі суди, зокрема адміністративні, використовують у своїй діяльності практику ЄСПЛ дуже вибірково. В якості прикладу можна проаналізувати застосування адміністративними судами рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заява NN 23759/03 та 37943/06).

Показовим є вже той факт, що це рішення, відсутнє на сайті Мін'юсту навіть у вигляді стислого викладу. Принаймні, пошук через відповідну форму завершується безрезультатно. 

Тим не менш, у даній справі Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Тобто, суть цього рішення полягала у тому, що якщо відповідні норми законодавства належним чином не кореспондуються між собою та створюють передумови для множинного тлумачення, то суд повинен застосовувати підхід, аналогічний принципу презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленому у пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України.

Банальний пошук за контекстом у Єдиному державному реєстрі судових рішень видає 2909 судових рішень, які, станом на сьогоднішній день, тим чи іншим чином посилаються на згадане рішення ЄСПЛ. Однак, з них лише 235 є постановами, якими закінчувався розгляд справи, а інші 2674 є здебільшого процесуальними ухвалами про залишення позовної заяви без руху. Ще більш показовим є той факт, що у ЄДРСР немає жодного рішення Вищого адміністративного суду України, яке б містило посилання на справу «Щокін проти України».

Але це не означає, що касаційна інстанція не враховує у своїй діяльності вказане рішення ЄСПЛ. Навпаки, зміст останнього було покладено в основу листа ВАСУ від 18.01.2012 р. N 165/11/13-12. Пропонуємо читачам самостійно оцінити вміння вищого спеціалізованого суду в ланці адміністративних судів відокремлювати суть від другорядних речей:

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

З огляду на викладене адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

Таким чином, звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими (та такими, що тягнуть за собою збільшення суми судового збору, що підлягає сплаті - авт.)

Цікавим також є приклад, в якому адміністративний суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у постанові від 16.08.2011 зазначає, що посилання позивача на практику ЄСПЛ, зокрема, у справі «Щокін проти України» не приймаються судом«оскільки наведені у позові правові позиції даного суду, викладені у його рішеннях, регламентують законодавчу діяльність держави та принципи законотворення , а отже знаходяться поза межами даного публічно-правового спору».

Можливо, Вищий адміністративний суд й виклав би свою правову позицію стосовно таких цікавих аргументів судів та одночасно вніс би до ЄДРСР перше рішення з посиланням на справу "Щокін проти України". Однак, за збігом обставин, відповідна касаційна скарга з осені 2011 року ним так і не була розглянута по суті. А відтак, ми, нажаль, не можемо дізнатися про думку ВАСУ щодо застосування вказаного рішення ЄСПЛ поза контекстом визначення розміру судового збору.