«Захисник, мабуть, читав кодекс, та недочитав», - така фраза пролунала з вуст прокурора в судовому засіданні.
«Захисник, мабуть, читав кодекс, та недочитав», - така фраза пролунала з вуст прокурора в судовому засіданні. Так він намагався довести неправильність моєї позиції щодо відсутності у сторони захисту обов’язку відкривати потерпілому отримані під час судового розгляду додаткові матеріали. Прокурор наполягав, що потерпілий є стороною обвинувачення, а тому відкривати йому матеріали необхідно. І суд прокурора підтримав. Щоправда, без обґрунтування нормами закону, а обмежившись лише висловлюванням, що потерпілий в будь-якому випадку учасник кримінального провадження. Тому виникла необхідність розібратись: чи є потерпілий саме стороною кримінального провадження з відповідними правами та обов’язками?
Визначення основних термінів Кримінального процесуального кодексу України наведені в його статті 3. Відповідно до пункту 19 частини 1 вказаної норми, сторони кримінального провадження – з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Разом з тим, в пунктах 25 та 26 вказаної норми процесуального закону наведені також визначення таких термінів, як учасник кримінального провадження та учасник судового провадження. В обох випадках, серед інших учасників, ними є також сторони та потерпілий.
Положення глави 3 Кримінального процесуального кодексу України також розділяють сторони та інших учасників кримінального провадження. Але при цьому потерпілий та його представник виділені в окремий параграф та не віднесені ні до сторін, ні до інших учасників кримінального провадження.
Якщо ж торкнутись питання збирання доказів, то стаття 93 Кримінального процесуального кодексу України говорить, про те, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. І знову потерпілий відокремлений від сторін. Але як же тоді бути з пунктом 19 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України?
Ключове значення тут мають слова «у випадках, установлених цим Кодексом». І потерпілий може як бути стороною обвинувачення, так і не бути нею.
Одними з загальних засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, публічність та диспозитивність. Відповідно до них обвинувачення може підтримуватись потерпілим; прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого); відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтею 477 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому, закон встановлює обмеження виключно щодо неможливості почати кримінальне провадження без заяви потерпілого. Якогось особливого порядку підтримання обвинувачення не встановлено.
Статтею 340 Кримінального процесуального кодексу України на прокурора покладено обов’язок відмовитись від підтримання державного обвинувачення, якщо в результаті судового розгляду він дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується.
У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду. В такому випадку кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення (частини 2, 3,4, 5 статті 340 Кримінального процесуального кодексу України).
Вказане вище узгоджується і з пунктом 4 частини 3 статті 55 Кримінального процесуального кодексу України, яким потерпілий наділений правом підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Отже, лише за таких обставин потерпілий є стороною обвинувачення в кримінальному провадженні та користується правами цієї сторони під час судового розгляду. В інших випадках, а їх переважна більшість, він є окремим учасником кримінального провадження зі своїми правами та обов’язками.
Можливо, я знову «недочитав» кодекс та не претендую на істину в останній інстанції. Тому, якщо є інші думки з цього приводу, запрошую всіх бажаючих до діалогу.
