Верховний суд: стягнення боргу та штрафних санкцій за договором позики

05 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/9914/20, провадження № 61-1664св22 (ЄДРСРУ № 106637530) досліджував питання щодо особливостей стягнення боргу та штрафних санкцій за договором позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

(!!!) Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052 св 21).

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня, 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19 та від 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18.

(!!!) Отже, вже сам факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання ним коштів і скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики. розписка  про отримання в борг грошей підтверджує не тільки укладеність договору та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження  № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).

ВАЖЛИВО: При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов’язком повернення (26 квітня 2022 року Верховний суд в рамках справи № 753/1349/20 (провадження № 61-14052св21)).

В той же час відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.

Окрім цього, у разі невиконання зобов’язання стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних, відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц, в якій зазначено, що 3% річних, передбачені статтею 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи з простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Такі висновки містяться, у постановах Великої Палати Верховного суду  від 16 січня 2019 року № 373/2054/16 та від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

В частині стягнення з інфляційних втрат слід вказати, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті (гривні), а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Окрім цього, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому зазначена норма права та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню - буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, варто мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі:

1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний;

2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні;

3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалася.

Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.

ВИСНОВОК: На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка:

- розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику;

- наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане;

При стягненні заборгованості:

- індекс інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті (гривні);

- 3% річних, передбачені статтею 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США;

- нарахування відсотків за договором позики в іноземній валюті у розмірі облікової ставки Національного банку України є неправомірним та безпідставним.