Грошова допомога дитині народженої на окупованій або непідконтрольній території

Отримання грошової допомоги при народженні дитини по документам (свідоцтво про народження дитини) виданим на тимчасово окупованій території або несвоєчасно отриманих в Україні

16 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 265/4175/16-а, адміністративне провадження № К/9901/24245/18 (ЄДРСРУ № 90425211) досліджував питання щодо отримання грошової допомоги при народженні дитини по документам (свідоцтво про народження дитини) виданим на тимчасово окупованій території або несвоєчасно отриманих в Україні.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом № 2811-XII та іншими законами України.

Так, Закон № 2811-XII відповідно до Конституції України  встановлює  гарантований  державою  рівень  матеріальної підтримки сімей з  дітьми  шляхом  надання  державної  грошової  допомоги  з урахуванням  складу сім`ї,  її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям  з  дітьми  у загальній системі соціального захисту населення.

За правилами статті 1 Закону №  2811-XII громадяни України,  в  сім`ях  яких виховуються та проживають неповнолітні діти,  мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порядок призначення і виплати  державної допомоги  сім`ям  з дітьми  та  перелік  документів, необхідних для призначення  допомоги  за  цим  Законом,  встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону № 2811-XII визначені види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Згідно із частиною сьомою статті 11 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

На виконання статті 1 Закону № 2811-XII Кабінет Міністрів України постановою від 27.12.2001 N 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» затвердив Порядок № 1751, який визначає умови  призначення  і  виплати  державної  допомоги  сім`ям з дітьми,  передбачених вказаним вище Законом.

Пунктом 12 Порядку № 1751 також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

У  разі  коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган   соціального   захисту   населення   повідомляє   заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не  пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення,  днем  (місяцем)  звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви (пункт 44 Порядку № 1751).

З наведеного слідує, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач дійсно після отримання свідоцтва про народження дитини та звернення до відповідача із заявою пропустила строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини.

Однак, колегія суддів враховує те, що позивач з об`єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з повним пакетом документів з наданням копії свідоцтва про народження дитини, виданого Державою Україною, оскільки позивач спочатку знаходилася на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, а рішення суду про встановлення факту народження дитини та свідоцтво про народження дитини позивач отримані після спливу дванадцятимісячного строку після народження дитини.

До того ж, колегія суддів зазначає, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Верховний суд враховує Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 (Namibia case), в якому сформульовано «намібійський виняток», який полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, адже це може зашкодити правам мешканців такої території), а також практику Європейського суду з прав людини (зокрема, справи  проти Туреччини («Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також проти Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilaєcu and others v. Moldova and Russia»), в яких зазначено, що, виходячи з інтересів мешканців, які проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території окупаційних органів влади.

Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема лікувальними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

ВИСНОВОК: Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка є громадянином України, і перед якою держава Україна має певні зобов`язання, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області та/або тимчасової окупації АРК (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи з принципу верховенства права та завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування оскарженого рішення, яке створює правові наслідки, і зобов`язання відповідача призначити та провести виплати позивачу допомоги при народженні дитини в порядку та розмірі, що встановлені ст. 12 Закону України Про державну допомогу сім`ям з дітьми (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі №591/610/16, від 02.10.2018р. у справі №495/3711/17, від 05.09.2018р. у справі №223/859/16-а, від 06 вересня 2018 року в справі № 242/5735/16-а та від  12.03.2019 у справі № 760/183158/16-а. 

P. s. Розмір допомоги при народженні дитини у 2020 році встановлений у розмірі 41 280 грн., а виплата здійснюється у такому порядку: 10320 грн – спочатку і одразу після народження; 860 грн. на місяць – протягом 36 місяців.