Закінчення виконавчого провадження з підстав неможливості виконати рішення суду

Факт неможливості або ухилення від виконання рішення суду боржником не є підставою закінчення виконавчого провадження

 14 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 408/7181/16-а, адміністративне провадження №К/9901/21742/18 (ЄДРСРУ № 89217677) та від 29 січня 2020 року у справі № 127/2606/17, адміністративне провадження № К/9901/2139/18 (ЄДРСРУ № 87268897)  досліджував питання щодо неможливості виконання рішення суду боржником, як підстава для закінчення виконавчого провадження.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)  - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений ст. 63 Закону.

Так, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно ст.75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії та міра відповідальності за невиконання рішення зобов`язального характеру.

(!!!) Однак вчинення дій визначених ст. 63 Закону, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Накладення штрафу та направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку Закону України «Про виконавче провадження» не є єдиними та останніми діями після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після яких державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо притягнення боржника до відповідальності (накладення штрафу), а також повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою закінчення виконавчого провадження.

Законом встановлений окремий порядок, який передбачає винесення постанови про закінчення виконавчого провадження після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності,  однак судова практика свідчить про те, що вказане не є підставою для закінчення виконавчого провадження, а вказує лише про вжиття виконавцем  передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 18 червня 2019 року (справа № 826/14580/16), від 10 вересня 2019 року (справа №320/1801/16-а(2а/320/96/16)).