Визначення правильності платежу в платіжних документах

Наслідки визначення правильності платежу в платіжних документах або помилка бюджетної класифікації.

13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3225/18 (ЄДРСРУ № 82371515) нагадав судову практику щодо наслідків визначення правильності платежу в платіжних документах.

З першу необхідно вказати, що визначальним у законодавчих нормах, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами.

Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 червня 2018 року, справа № 809/34/17, касаційне провадження №К/9901/35772/18.

Платіжні доручення не можуть вважатись належним доказом оплати відповідачем позивачу послуг саме відповідну послугу, оскільки оплати за ними здійснювались на рахунки, відмінні від того, що погоджений сторонами у договорі саме для вказаної послуги.

Аналогічна правова позиція щодо сплати на рахунки, відмінні від того, що погоджений сторонами у договорі, викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі №910/17595/16 та від 05.04.2018 у справі №914/1027/16.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення -розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з п. 3.8. вказаної Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті реквізит: «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.

Аналогічна позиці викладена в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № Б8/036-11.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу». Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17.

Натомість, ще у постанові від 16 червня 2015 року по справі № 21-377а15 Верховний Суд України дійшов висновку що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів.

10 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/11681/16, адміністративне провадження №К/9901/47125/18 досліджував питання наслідків зарахування коштів податку на рахунок призначений для зарахування іншого податку внаслідок помилки платника податків.

Суд вказав, що оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк.

Аналогічна правова позиція підтримана й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року по справі № 826/24675/15, адміністративне провадження №К/9901/27627/18 (ЄДРСРУ № 82020177).