Передача в оренду державного майна без погодження з Фондом держмайна України

Правові наслідки передачі державного майна в оренду без погодження з Фондом державного майна України.

30 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/946/17 (ЄДРСРУ № 78214882) досліджував питання правових наслідків передачі державного майна в оренду без погодження з Фондом державного майна України.

Обставини справи: Державне підприємство звернулося з позовом до ФОП про застосування наслідків недійсності правочину (договір зберігання/оренди державного майна) та стягнення коштів за фактичне користування державним нерухомим майном, однак передача спірного майна відбулась без дозволу Фонду державного майна України.

Верховний суд вказує, що згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

(!!!) Між тим, вимога про виконання зобов'язання за недійсним договором не ґрунтується на законі. Належним способом захисту у такому випадку є звернення з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування (правова позиція, викладена Верховним Судом України в постанові від 19.10.2016 зі справи № 18/122-12/2).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря (частини перша та друга статті 284 ГК України) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі №  923/485/17 (ЄДРСРУ № 73410780)).

(!!!) Визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.03.2018 №911/1391/17)

Врахувавши зазначене положення,  а також приписи ст.235 ЦК України та 283 ГК України, суд дійшов висновку, що правом вимоги про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, який містить ознаки удаваного правочину оренди, наділений  орендодавець такого майна.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 287 ГК України та абз. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Зважаючи на викладене ДП не мало права передавати нерухоме майно у користування іншим особам та не могло бути належним орендодавцем за договором, укладеним з відповідачем, тобто позивач не наділений правом вимоги про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді відшкодування плати за використання відповідачем державного майна.

ВИСНОВОК: Враховуючи той факт, що передача спірного державного майна відбулась без дозволу Фонду державного майна України, який і є правомочною особою на укладення договору оренди державного майна, тобто фактично між сторонами договору не могло бути укладено договору оренди, оскільки це майно є власністю не позивача, а держави, то ДП немало права на передачу державного майна у користування іншим особам без відповідного дозволу Фонду державного майна України.