Україна – не Ізраїль!
Чи годиться Україні досвід Ізраїлю
Безліч разів чув пафосні, з придиханням у голосі, твердження, що, мовляв, Україна повинна стати такою як Ізраїль, що після війни люди, як і в Ізраїлі, зміняться та не сприйматимуть несправедливість. Всі ці недолугі оціночні “штампи” поширюють не тільки пересічні громадяни, що можна було б, принаймні, зрозуміти, але і політики, державні чиновники, так звані “лідери громадської думки”. Хоча в реальності ці порівняння України з Ізраїлем вкрай некоректні і “шкульгають не на одну, а на всі чотири ноги”. І якщо спитають, а що не так з цим порівнянням, то можна сказати, що практично все не так.
Історія формування Ізраїлю та України
Почнемо з історії формування держави Ізраїль.
Якщо не занурюватись у багатотисячне минуле, то можна сказати, що євреї, повертаючись на свою історичну батьківщину, яка для них була чужбиною, формували державу, по суті, на “голому” місці. І ніхто з них якось навіть не може уявити, що такої держави не повинно бути. Вони для того і переселялись туди, щоби вона була.
Так, серед громадян Ізраїлю є ізраїльські араби, значна частина яких не дуже сприймає цю державу і хоче формування окремої держави — Палестини, претендуючи на частину території сучасного Ізраїлю. Але це наслідок вкрай контроверсійних обставин формування низки держав на території Близького Сходу після того, як звідти пішла Велика Британія.
Якщо ж ми дивимось на Україну, то маємо зовсім іншу історію. Українці формувались як нація на своїй території століттями. У той же час протягом цих століть на цій же території, з одного боку, Російською імперією, незалежно від правлячого режиму — царського чи комуністичного — проводилась політика насильницької русифікації, з іншого — територію України цілеспрямовано заселяли, особливо після Голодомору та Другої світової війни, росіянами, які сприймали, а значна їхня частина і зараз, сприймає всю територію України, можливо за виключенням частини Західної України, складовою “Великої Росії”.
Ці українські громадяни російського походження або повністю русифіковані взагалі заперечують факт існування української нації та Україну, як державу. Причому, ілюзія, що перемога України у російсько-українській війні змінить їхнє ставлення до українців та України, як до суверенної держави. Особливо врахуйте фактор несприйняття України з боку переважної частини мешканців окупованої після 2014 року частини Донбасу та Криму навіть після деокупації цих територій. Це дуже суттєва відмінність психологічної атмосфери в українському та ізраїльському суспільствах. Яка буде складною конфронтаційною проблемою в Україні протягом наступних декількох десятиліть.
Оточення
Наступною кардинальною відмінністю є те, що сучасний Ізраїль був сформований в оточені держав, які відносились до нього вкрай вороже і взагалі заперечували право на його існування. Ситуація з Україною геть інша. У нас є величезна проблема у стосунках з Російською імперію часів фашистського путінського режиму та нинішнім поколінням російських громадян, і вони залишатимуться вкрай напруженими протягом багатьох десятиліть, навіть в разі її дезінтеграції і хаосу, в якому може опинитись вся територія нинішньої російської держави.
Але з боку інших сусідніх держав таких проблем у України практично немає. Більш того, за виключенням Угорщини, вони, до речі, впевнений, що у недалекому майбутньому, у тому числі і Білорусі, взагалі сприйматимуть Україну як державу, що захищає їх від потенційної загарбницької агресії з боку тих, хто бажає і бажатиме відновлення потужної Російської імперії.
Тобто, на відміну від Ізраїлю, Україна має на протяжних західних та південно-західних кордонах союзницькі держави, через які зараз надходить військова та технічна допомога.
Отже, на відміну від Ізраїлю, Україна має союзників не тільки в особі США та Велика Британія, але і інших держав, до того ж членів НАТО, на значній частині кордонів своєї держави. Ізраїль може лише заздрити подібній ситуації.
Це формує абсолютно інші підходи до розбудови політики зовнішньої безпеки. Україна є об'єктивним форпостом західної цивілізації у протистоянні з азіатчиною Російської імперії та хаосу та агресії, який йтиме звідти у бік Європи.
Тому зацікавленість європейських держав, особливо держав Східної та Центральної Європи, в Україні, як складової Північноатлантичного альянсу, надто очевидна. Враховуючи це неодноразово наголошував, що вступ в НАТО має бути логічним пріоритетом зовнішньої політики України. Це передбачатиме кардинально іншу модель формування зовнішньої безпеки для української держави, ніж та, в якій змушений існувати Ізраїль. Це стосується принципу формування збройних сил і діяльності ВПК. Нам, на відміну від Ізраїлю, непотрібно буде мілітаризувати все населення України, і розбудовувати ВПК ми зможемо у кооперації з державами — членами НАТО.
Територія та чисельність населення
Ще однієї фундаментальною відмінністю є масштаби території та чисельності населення України та Ізраїлю. Площа України складає 604 тис км2. У той же час площа Ізраїлю менша за площу однієї Київської області — відповідно 22,1 тис км2 і 28,1 тис км2.
При цьому, на чверті території Ізраїлю (Західного берегу річки Йордан та Східного Єрусалиму) компактно мешкають араби.
Загальна чисельність населення Ізраїлю 9,4 млн осіб, з яких араби — 1,64 млн осіб.
Нагадаю, що в Україні з усіма розбіжностями підрахунків мешкає від 35 до 40 млн осіб.
Такі відмінності території та чисельності населення кардинально міняє розумні підходи щодо ведення економічної діяльності та безпекової політики.
В Україні немає сенсу реалізовувати політику військового обов'язку для всього дорослого населення, яка багато у чому є вимушеною для Ізраїлю.
Якщо брати економічну політику, то внаслідок площі території держав та чисельності населення, відмінності об'єктивно ще більш суттєві.
В Ізраїлі неможливо реалізовувати масове виробництво товарів, бо надто малий внутрішній ринок і мала територія. Там, з урахуванням обмеженості території (до речі, значна частина — це пустеля) і природно-кліматичних умов, неможливо займатись вирощуванням масових видів аграрної продукції.
Натомість в Україні, при всій правильності тверджень про необхідність інтенсифікації аграрного виробництва, вирощування нішових видів аграрної продукції та впровадження глибокої їхньої переробки, це цілком допустима складова структури аграрного сектору. В ній можуть і будуть присутні як великі та середні агрохолдинги, які зосереджуватимуть свою діяльність на вирощуванні масових видів аграрної продукції, так і фермерські та малі аграрні господарства, яким доцільно спеціалізуватися на вирощуванні нішових видів аграрної продукції.
Те саме стосується і масового промислового виробництва. На відміну від Ізраїлю ми маємо можливості для його розвитку. Інша справа, що професійний рівень управлінських еліт надто поганий, тому до цього часу ми бачимо лише процес деіндустріалізації економіки країни. Хоча Україна має бути зацікавлена не тільки у розвитку ІТ-технологій, а і у масовому переробному виробництві. Це формуватиме більшу додану вартість, більший рівень капіталізації бізнесу, більшій обсяг внутрішніх та зовнішніх інвестицій, відповідно — більший рівень доходів населення, бізнесу, територіальних громад та держави.
Демографія
Наступною відмінністю Ізраїля та України є демографічна ситуація.
Ізраїль активно сприяє репатріації євреїв з усього світу до Ізраїлю. І це попри реальну дуже непросту проблему їхнього фізичного розселення. Саме це породжує постійні конфлікти щодо будівництва ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан.
У такий спосіб Ізраїль намагається захищати своє фізичне існування в умовах демографічного тиску з боку арабського населення Палестини. Колишньому, вже померлому, лідеру “Організації звільнення Палестини” Ясіру Арафату приписують вислів, що “боротьбу проти Ізраїлю виграє матка арабської жінки”. Враховуючи таку реальну загрозу Ізраїль для фізичного виживання своєї етнічної держави, у тому числі за допомогою дуже багатого та впливового єврейського бізнесу в багатьох країнах світу, активно сприяє репатріації до Ізраїлю саме євреїв.
Демографічна ситуація в Україні геть інша, як іншою є і проблеми та завдання державної демографічної політики. В Україні, у тому числі внаслідок політики Російської імперії часів царського режиму, потім Голодомору та Другої світової війни, існує кричуща проблема депопуляції та загального старіння населення. Розраховувати на повернення українців в Україну, які поїхали більше 7-10 років тому, майже не доводиться. Не варто також розраховувати на суттєве зростання народжуваності і у тих родинах, що живуть в Україні. Процес урбанізації продовжуватиме негативно впливати на природне відтворення населення.
У той же час, на відміну від Ізраїлю, у нас, з одного боку, не існує проблем з розселенням тих, хто хотів би іммігрувати в Україні. У нас найнижчий рівень щільності населення в Європі.
З іншого — нам непотрібно вимагати від іммігрантів доведення українського походження. Безперечно, існуватимуть багато контроверсійних питань щодо надання згоди на імміграцію в Україну громадян РФ, навіть українського походження, та осіб, що сповідують іслам. Але це тема, яка потребує окремого обговорення.
Для нас важливо, щоби іммігранти ставали громадянами сучасної України, які визнають її державність, приймали українську мову та українську культуру, як основу сучасної української нації.
При тому, що для формування сучасної, ефективної держави, Україна має бути зацікавлена у національно-етнічній різноманітності та білінгвізмі українських громадян.
Йдеться не тільки про володіння українською та російською мовами. Але і, щонайменше, англійською. Хоча, враховуючи поглиблення співпраці у різних сферах з Польщею, також варто сприяти вивченню польської.
До речі, багато хто не розуміє, що підсвідомий, історично сформований білінгвізм українців є їхньою великою інтелектуальною перевагою над громадянами багатьох монолінгвістичних держав світу. Бо чим більше мов людина знає, навіть просто на рівні спроможності розуміти, що на ній кажуть, не говорячи про можливість спілкуватися та писати на ній, тим краще працює її мозок. Він тримає в клітинах мозку значно більший запас слів. Відповідно — краще працює. Тому природна кмітливість українців — це наслідок, у тому числі, не якихось генетичних особливостей, а саме білінгвізму, в якому вони знаходяться з дитинства.
Роль військових після війни
Ще одна відмінність між Україною та Ізраїлем стосується ролі та впливу військових на суспільно-політичне життя країни.
Популярне твердження, що майдани та війна змінять ставлення українських громадян до держави та взагалі до пріоритету моральних цінностей, є вкрай хибним. Ментальність населення — це глибинна річ, яка формується століттями. Майдани та війна безперечно матимуть певний вплив на процеси в українському суспільстві, але реальні зміни української ментальності відбуватимуться дуже і дуже повільно протягом декількох поколінь. Тобто недовіра до держави, розрахунок на власні сили, зосередженість у першу чергу на власних інтересах та інтересах власних родин, відсутність сакральності влади та пієтету до неї з боку українських громадян — це все залишатиметься у масовій поведінці українців і після війни.
Ізраїль протягом сучасної історії був змушений вести декілька війн. Це суттєво підвищило роль військових в ізраїльському суспільстві. Без служби в армії та участі у реальних бойових діях в Ізраїлі мало хто може мати вплив у політиці. По суті, щоби зробити успішну політичну кар'єру в Ізраїлі, необхідно стати успішним військовим з участю у реальних бойових діях. Там політики, які мають воєнний досвід — це самодостатні політичні лідери.
В Україні такого досвіду не було. Безперечно, враховуючи рівень довіри до ЗСУ в українському суспільстві, після війни всі політичні сили намагатимуться затягнути у партійні списки значну частину військових, або, щонайменше, тих, хто формально був у лавах ЗСУ, хоча, по факту, без жодного досвіду у реальних бойових діях.
Серед них ми побачимо також тих, хто добряче “обісрався” у своїй попередній політичний та громадській діяльності, і які за допомогою служби у лавах ЗСУ намагатимуться, і можливо цілком успішно, відмити свою репутацію.
Не здивуюсь, якщо навіть якась політична сила, створена на уламках ОПЗЖ, теж матиме в свої списках військових.
Не потрібно бути провидцем, щоби стверджувати, що таких прикладів ми побачимо безліч.
Але варто враховувати, що в усіх політичних силах військових сприйматимуть як “весільних генералів” і банально купуватимуть. Даватимуть перші місця у партійних списках, посади у керівництві парламентських комітетів, банально доплачуватимуть “тіньовим” кешем. Але реально керувати політичними силами намагатимуться ті самі політики, яких ми бачили раніше.
У той же час поява у післявоєнній Україні потужних самодостатніх політичних фігур, які матимуть успішний військовий досвід, це ще далеко не очевидний факт.
Принаймні у перших виборах (президента та парламенту) після війни.
Наприклад у США бойовий генерал Дуайт Ейзенхауер став Президентом США у 1953 році. А генерал Де Голль уперше став прем'єр-міністром Франції лише у 1958 році, а Президентом Франції — у 1959 році.
Отже, очевидний, беззаперечний висновок полягає у тому, що Україна — не Ізраїль.
Ми повинні вивчати чужий досвід, у тому числі Ізраїлю. Але розуміти, що ми маємо свої переваги та свої проблеми, характерні саме для нас. Нам варто, у першу чергу, розуміти, у чому саме наші переваги та як з їхньої допомогою зробити Україну потужною, сучасною, безпечною та заможною державою. А потенційні можливості у нас об'єктивно незрівнянно більші, ніж у того самого Ізраїлю, при всій повазі до євреїв та їхньої держави.
P.S.
Як завжди, прохання не тільки лайкати, але і поширювати мої статті у соцмережах
- Как действовать после получения повестки: советы и рекомендации Віра Тарасенко вчора о 16:32
- Лідерство сучасності: динамічний підхід до управління у світі, що постійно змінюється Любов Даниліна вчора о 16:23
- Критичні проблеми закупівель військових частин: що потрібно вирішити негайно Євгеній Сільверстов вчора о 14:59
- Кліматична дипломатія України: Пріоритети на COP29 у Баку Юрій Гусєв вчора о 13:19
- Належний спосіб захисту учасника ТОВ який був виключений з його складу Євген Морозов вчора о 08:55
- Збільшення податкового тягаря Андрій Павловський 10.10.2024 20:36
- Що менеджменту потрібно усвідомити до запуску системи Performance management у компанії? Катерина Кошкіна 10.10.2024 15:49
- uResidency: Інноваційний підхід до залучення іноземних підприємців у юрисдикцію України Ольга Драчевська 10.10.2024 12:42
- Турбота про ментальне здоров’я в українському бізнесі: результати опитування Христина Кудрявцева 10.10.2024 11:50
- Набуття корпоративних прав спадкоємцями мажоритарного учасника товариства Євген Морозов 10.10.2024 10:01
- Прогноз геополитической погоды 08.08.2024 Володимир Стус 09.10.2024 22:14
- Держава має думати на кілька кроків уперед Дана Ярова 09.10.2024 20:52
- Премія навздогін Євген Магда 09.10.2024 19:04
- Executive освіта в Україні не тільки для бізнесу. Де можуть навчатися держслужбовці? Галина Пустова 09.10.2024 15:06
- Комплаєнс податкових ризиків: новий етап взаємодії податкової та бізнесу Юлія Мороз 09.10.2024 13:34
-
Центр прогнозування космічної погоди США: на Землю насувається надпотужна магнітна буря
Життя 10544
-
Угорщина підписала меморандум з Газпромом: постачання газу в обхід України зросте
Бізнес 8656
-
"Гламуризація худорлявості" й відмова від плюс-сайз. Тривожне повернення брендів до 0-го розміру
Життя 4979
-
Норвегія виділила майже $90 млн на розширення виробництва зброї для України
Бізнес 4221
-
Держава оголосила другий з трьох пілотних онлайн-аукціонів для ВДЕ
Бізнес 3945