Закон про захист персональних даних – утопія?

Всім добре відомий принцип українського законодавства – строгість українських законів нівелюється необов'язковістю їх виконання.

Окремою проблемою, є  отримання письмового дозволу від особи про внесення її до такої бази даних, і потім інформувати (письмово) про будь-яку зміну інформації в базі даних.

Якщо абстрагуватися і розглянути цей закон, з точки зору фізичної особи то цей закон містить багато гарних норм, і в цілому він правильний.  Але якщо розглянути його зі сторони бізнесу, то в період кризи, цей закон – удар нижче поясу по середньому і малому бізнесу. Адже в великого бізнесу такі бази даних вже давно існують, і в принципі вони  працюють відповідно до закону (створенні спеціальні відділи які займаються їх підтриманням, надійно захищенні і т.д.).

Але я не уявляю, як якийсь невеличкий салон краси на районі, виділить окремий сервер під базу клієнтів, створить відділ по утриманні програми бази клієнтів і розробить систему безпеки. Фактично ці вимоги не реальні, і малий і середній бізнес будуть  ігнорувати вимоги даного закону. А від перевіряючих просто відкупатись.

На мою думку, ухвалення даного закону для України – передчасне. Беручі до уваги, що ми в світі одні з перших по піратському ПЗ, і те що наш бізнес в даній кризовій ситуації просто не погодиться нести затрати на дотримання умов даного закону. Складається враження, що законодавець або не розуміє реалій українського бізнесу або хотів створити ще один орган для «жнив» на лоні бізнесу.  

Тепер з цікавість будемо спостерігати, чи зможе бізнес імплементувати даний закон чи знов призвичаїться.