Механізми інфляційного таргетування Україні не підходять

Минулого тижня в НБУ відбувся круглий стіл за темою «Дорожня карта з переходу до інфляційного таргетування». Як і раніше, регулятор зазначає, що цінова стабільність є його першочерговим пріоритетом, а досягнення вбачається в механізмі інфляційного таргетув

Минулого тижня в НБУ відбувся круглий стіл за темою «Дорожня карта з переходу до інфляційного таргетування». Як і раніше, регулятор зазначає, що цінова стабільність є його першочерговим пріоритетом, а досягнення вбачається в механізмі інфляційного таргетування, перехід до якого передбачено в схвалених Постановою Правління НБУ 18.08.2015 № 541 пропозиціях стосовно розроблення «Основних засад грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки». 

У цьому документі визначено ціллю інфляцію на рівні 12 % із можливістю відхилення +/-3 % на кінець 2016 року, 8 %+/-2 % на кінець 2017 року, 6 %+-2 % на кінець 2018 року і 5%+/-1 % на кінець 2019 року.

У чому ж проявлятиметься це таргетування, схоже, не до кінця визначилися в самому Нацбанку.

З одного боку, пропозиції передбачають, що насамперед це зміни ключової процентної ставки грошово-кредитної політики (синхронізованою з обліковою ставкою) – процентної ставки за операціями Національного банку, що мають найбільший вплив на стан грошово-кредитного ринку.

Перехід до нового операціи?ного дизаи?ну процентноі? політики передбачає:

 — визначення ключовою ставку за основною операцією з регулювання ліквідності (наразі операціі? з депозитними сертифікатами);

 — уніфікація обліковоі? ставки та ставки за основною операцією – фактично, мова йде про те, що облікова ставка НБУ та ставка за депозитними сертифікатами має бути єдиною;

Станом на 31.03.16 ставка за депозитними сертифікатами овернаи?т — 18,00 % річних; за депозитними сертифікатами на 7 днів — 19,00 % річних, 14 днів — 20,00 % річних.

Облікова ставка (монетарний інструмент, який НБУ встановлює для банків та інших суб’єктів як орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів, використовується одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші), встановлена 03.03.16 — 22 %.

Далі, відсоткова політика НБУ полягатиме в звуженні коридору процентних ставок за кредитами овернаи?т (один із різновидів кредиту, який надається на найкоротший термін – до наступного робочого дня. Найчастіше використовують для підтримки своєї ліквідності з метою виконання економічних нормативів, а метою таких кредитів є згладжування тимчасових коливань ліквідності банків. Під забезпечення державними облігаціями Украі?ни або депозитними сертифікатами Національного банку Украі?ни станом на 31.03.16 — 24,00 %) та депозитними сертифікатами (борговий цінний папір Національного банку України, який свідчить про розміщення в НБУ коштів банків і підтверджує їх право на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встановленого строку. На сьогодні ставка за депозитними сертифікатами овернаи?т – 18 %).

Як зазначають у Нацбанку, процентні ставки визначатимуть та визначають сьогодні умовно саму вартість грошей. Для розуміння громадян, фактично, відсоткові ставки повинні нівелювати інфляційні втрати вартості коштів, забезпечуючи можливість придбання того ж обсягу товарів, робіт на послуг.

На цьому дещо відволічемось від питання інфляційного таргетування як стратегії та перейдемо до сьогодення.

На сьогодні, коли фактично позаду перший квартал 2016 року, жодна із ключових відсоткових ставок монетарної політики Національного банку України не співрозмірна з рівнем запланованої на кінець року інфляції. Сигналів щодо зниження цих ставок на ринку немає.

Фактично, поточна ситуація з відсотковими ставками відображає втрату вартості гривні на кінець року.

З огляду на це, важко погодитися з тим, що інфляція на кінець 2016 року коливатиметься в межах 12-/+3 % – принаймні, таких посилів не дає сам регулятор.

Такі високі відсоткові ставки в поєднанні диспропорцій між збільшенням монетарної бази та зростаючим номінальним ВВП; стримуванням при цьому емісійних процесів в економіці протягом минулого року; зі зростанням цін та адміністративно-регульовані тарифів не створюють умов для стимулювання економіки, оскільки фінансовий ресурс у середині країни поглинається ростом витрат на самообслуговування (оплату тарифів), не стимулюючи попит у торгівлі товарами, а відповідно, призводить до гальмування відновлення промисловості та відсутності інвестицій для модернізації.

Таким чином, сьогодні розвиток чи зростання виробництва вбачаються вкрай маловірогідними.

Це важливо для розуміння подальшого бачення складових інфляційного таргетування та його умовного зв’язку з обмінним курсом гривні.

Так, у пропозиціях 2016–2020, зокрема зазначається, що коливання номінального обмінного курсу мають слугувати основним буфером від впливу негативних шоків.

Це означає, що в разі появи негативних зовнішніх шоків (наприклад, зменшення попиту на продукцію українського експорту або погіршення умов торгівлі) помірне знецінення гривні дасть змогу зберегти конкурентоспроможність українського експорту та пом'якшить негативний вплив на обсяги виробництва й рівень зайнятості.

У разі реалізації позитивних зовнішніх шоків, зворотній ефект — укріплення гривні запобігатиме «перегріву» економіки та високій інфляції.

Це характеризує собою значний відхід від політики фіксованого обмінного курсу, яка провадилася в Україні протягом кількох тривалих періодів за час її незалежності.

Зазначену позицію, формально, можна було б вважати такою, що має право на життя, але за низки умов.

Негативні чи позитивні зовнішні прояви, про які йдеться в цьому контексті, загалом визначатимуть стан платіжного балансу країни, а баланс, як відомо, це не тільки експорт, але й імпорт, інвестиції, фінансові зобов’язання.

Як наслідок, позиція регулятора про вплив на курс виключно фактору стану міжнародної торгівлі через експорт є дещо обмеженою.

Незначну девальвацію, за таких умов, можна було б забезпечити, тільки за умови комплексу чинників, які б характеризували економіку України.

По-перше, – це диференціалізаційований експорт із умовно пропорційним розподілом за товарними групами.

Коли спад вартості сировинних товарів частково компенсується, припустімо, зростанням вартості на міжнародних ринках на товари галузі машинобудування, які експортуються Україною.

На сьогодні з такими компенсаторами в Україні є деякі складнощі, якщо говорити м’яко. Спад промислового виробництва протягом останніх двох років у поєднанні з недоступністю ринку фінансування для модернізації та інвестицій в існуюче підприємництво призводять до того, що з кожним роком наша продукція стає дедалі менш конкурентноздатною для відкритих ринків, а ті, які були співмірні з нашим промисловим рівнем, наразі для нас закриті. Як наслідок, зволікання в питанні підвищення конкурентноздатності продукції українського виробництва з високою доданою вартістю через модернізацію виробництв сьогодні призведе вже завтра до того, що ці ніші, з одного боку, будуть зайняті іншими постачальниками, а з другого – просто до закриття ряду виробників на території країни.

Судіть самі. Відповідно до структури експорту України за січень 2016 року, його загальний обсяг скоротився на 31 % у порівнянні з січнем 2015 року та склав еквівалент на суму в близько $ 2 млрд, із яких на $ 882 млн експортовано продукції харчової промисловості, на $ 446,2 млн – продукції металургійного комплексу.

Фактично 60 % експорту України становлять сировинні товари, ціни на які протягом останніх двох років зменшуються у зв’язку як зі збільшенням пропозиції, так і за рахунок скорочення попиту.

При цьому протягом січня зростання вартості обсягів експорту продемонструвала знову ж таки: олія соняшникова (+ $ 19 млн), олія ріпакова та свиріпова (+ $ 6,3 млн), яйця без шкарлупи (+$ 3,2 млн), томати, руди і концентрати, олія соєва. Причому, це зростання продемонстроване не за рахунок збільшення вартості, а завдяки збільшенню обсягів на фоні зменшення цін на зовнішніх ринках.

Загалом, за попередніми даними НБУ, товарний експорт України за січень–лютий 2016 року склав $ 4,3 млрд, скоротившись по відношенню до січня–лютого 2015 року на 22,2 % або ж на $ 1,22 млрд. У свою чергу товарний імпорт України за січень–лютий 2016 року ($ 5,49 млрд) скоротився на 15,9 % у порівнянні з січнем–лютим 2015 року; в абсолютних цифрах скорочення становило $ 1,04 млрд.

До чого це все? Механізми інфляційного таргетування – вільного, плаваючого курсового визначення – можливі та, ймовірно, мають успіх у сильних розвинених, диференційованих економіках, до яких українську віднести не можна. Наша економіка слабка, однобоко орієнтована, а тому повністю уразлива від впливу цінового фактору на групу товарів АПК.

Здавалося б, потрібно розвивати промисловість? Звісно, але тут згадайте, що було написано декількома абзацами вище про облікові ставки та їх рівень станом на сьогодні.

По-перше, такі ставки НБУ умовно слугують начебто засобом для стримування інфляції, оскільки надвисока ставка не дає можливості зростати цінам через відсутність попиту в споживачів, які просто не мають власних коштів для придбання, а залучені — не зможуть обслуговувати. Разом з тим така політика гальмує розвиток внутрішнього промислового виробництва.

По-друге, негативний шок у вигляді зменшення вартості основних експортних товарних груп України на зовнішніх ринках додатково можливо частково компенсувати за рахунок інвестицій. Із ними в нас проблеми в силу не тільки військового конфлікту, а вже насамперед через політичну невизначеність, відсутність стабільного та зрозумілого законодавства, що не дає інвесторам захищеності та впевненості в можливості повернення власних капвкладень. І тут під інвестиціями варто розуміти не умовні кошти, що йдуть на докапіталізацію банківського сектору материнськими компаніями. Активи, якими, як правило, відбувається докапіталізація, мають вартісну оцінку, але в реальності не є грошима в розумінні пересічних громадян. Ці кошти не працюють на економіку – вони покликані задовольнити вимоги НБУ щодо нормативів ліквідності для конкретного банку.

По-третє, це пропорційне скорочення імпорту, якого можна було б досягти, якби такі товарні групи були замінні товарами внутрішнього виробництва.

Правда є ще спосіб, за якого імпорт скорочуватиметься в силу бідності споживачів, які просто стають неплатоспроможними. Якщо мислити логікою розуму, а не емоцій, кожен зрозуміє, що саме така політика широко використовується зараз та протягом останніх двох років. Вона включає знецінення вкладів, девальвацію, втрату коштів на депозитах збанкрутілих банків, замороження соціальних виплат. І це не порожні слова, оскільки інакше, в умовах спаду експорту, зберігши цінність коштів, які є на руках у громадян, збитки несла б держава. Оскільки збереження купівельної спроможності на товари імпортної групи призвели б до колосального дефіциту платіжного балансу, тому населення мало б біднішати. Щоправда, і цей метод у повній мірі не дає бажаного результату, оскільки, як йшлося вище, темпи падіння експорту перевищують як у відсотковому, так і в грошовому вираженні темпи падіння імпорту. А за два роки ні НБУ, ні Уряд не знайшли та не втілили в життя жодного компенсатора для подолання такого дисбалансу (крім, зрозуміло, зовнішніх запозичень).

Можна було б говорити, що ринок самостійно визначає курс, якби повноцінно функціонували хоча б ці структурні елементи.

А якщо утворений дисбаланс був більш значним та потребував додаткових вливань, втручався б, у межах необхідності, регулятор, самостійно виходячи на міжбанк та додатково задовольняючи дефіцит.

Причому, робити це потрібно не глобально, а частково в межах курсового коридору, прогнозованого на рік чи конкретний період. Втім, резерви НБУ сьогодні повністю сформовані за рахунок запозичень (необхідність їх повернення, а також обмежувальні зобов’язання щодо їх використання, а саме недопустимість задовольняти ними попит на валюту на міжбанку) на лютий 2016 року в розмірі $ 13, 49 млрд та не є стабілізуючим фактором для ринку, оскільки їх чистота є вкрай низькою.

Це розуміють і в НБУ, визначаючи в стратегії відновлення міжнародних резервів як одне з важливих завдань Національного банку на найближчі декілька років.

Водночас цього тижня, презентуючи основні напрями бюджетної політики на 2017 рік Міністерство фінансів України спрогнозувало в 2017 році прискорення зростання ВВП до 3 % при рівні інфляції у 8,1 %. Номінальний ВВП – на рівні 2 574,9 млрд грн. Середньорічний курс – 27,2 грн за долар. До цих показників, виходячи з усього вищеперерахованого, не варто ставитися серйозно, оскільки прогнозування макроекономічної ситуації в сьогоднішній Україні неможливе.