Про шляхи підвищення екологічної свідомості

Наразі українське суспільство стикнулось із низкою викликів, які стосуються екологічних аспектів. Це і глобальні тенденції, на кшталт зміни клімату, які зачіпають і Україну; і нові загальнодержавні вектори (зокрема, прагнення до євроінтеграції (в тому числі через підписання Угоди про Асоціацію), що передбачає зміну існуючих підходів до поводження з оточуючим середовищем); і загострення місцевих проблем (наприклад, «сміттєві» проблеми окремих регіонів).

З цього приводу достатньо ґрунтовною та показовою є «методологія» поводження із подібними проблемами у Німеччині. Є чотири ключові напрями, за якими «екологічна складова» впроваджується у суспільне життя. Це:

1) політичні методи, коли державне керівництво призводить до створення умов для здорової життєдіяльності;

2) наукове обґрунтування, коли за результатами глибинних наукових досліджень у практику впроваджуються кращі світові знання та підходи до вирішення екологічних проблем;

3) економічні засоби, коли створюються умови, що вчинення негативного впливу на оточуюче середовище є економічно невигідним порівняно із «екологічною» поведінкою;

4) культурний розвиток, який включає соціально-етичні норми та проявляється в екологічно-орієнтованому способі життя, прагненні зберегти природу в якості елемента культурного середовища, екологічне виховання та освіту, активізацію участі громадянського суспільства у природоохоронній діяльності тощо.

У цій примітці я б хотіла приділити увагу реалізації останнього напряму та тому, що можливо запозичити з даного підходу у нас.

Тож, передусім, відповідні питання включаються в освіту, як неформальну, так і формальну. Наприклад, освітніми заходами, спрямованими на виховання відповідного світогляду, є:

Berliner Klima Schulen – конкурс для школярів Берліну, що проводиться за підтримки Берлінського Сенату з освіти, науки та досліджень, Сенату з питань здоров’я, охорони навколишнього середовища та захисту прав споживачів, Генеральної Асоціації німецького страхування (GDV) та Всесвітнього фонду охорони природи (WWF). Відповідаючи на питання на кшталт «Що ми можемо зробити в повсякденному житті для клімату та енергозбереження?», «Які технології можуть допомогти нам у майбутньому?», шляхом творчих ідей та заходів діти усвідомлюють свою роль в питаннях захисту клімату, збереження природи.

Die Freie Universität Berlin пропонує програму, розроблену у співпраці з Берлінським енергетичним агентством, що складається з інтерактивних лекцій, семінарів та круглих столів з основних питань енергетики та змін клімату. Програма навчає не тільки школярів, але й вчителів з метою подальшого обміну інформацією між фахівцями та колегами. Участь у заходах є безкоштовною. Школярі отримують перші знання про те, де виробляється і як з’являється в їхніх оселях теплова та електрична енергія. Проведення таких програм сприяє формуванню нового світогляду в питаннях ефективного використання енергетичних ресурсів та вихованню нового покоління з бережливим відношенням до природних ресурсів і навколишнього середовища.

Die Renewables Academy AG (RENAC) пропонує семінари та тренінги для технічних спеціалістів та інженерів. Крім технічних аспектів на семінарах також інформують про економічну оцінку, фінансування та управління проектами. RENAC ставить за мету наповнення сучасного ринку праці кваліфікованими кадрами та охоплює навчання в галузях енергоефективності, енергозбереження та відновлювальних джерел енергії

Важливе значення мають екологоорієнтовані заходи. Наприклад, дуже популярним є берлінський ярмарок Internationale Grüne Woche, який з 1926 року презентує продукцію продовольчих товарів та сільського господарства, а також є місцем проведення глобального Форуму харчування та агрокультури (GFFA) та низки конференцій і зустрічей відповідної спрямованості. Акцент робиться на перспективних для захисту екології та збереження природних ресурсів технологіях розвитку промисловості, сільського господарства, містобудування тощо. Інший приклад – екологічний фестиваль із приблизно тією ж концепцією «Die Okofete», що базується у Лейпцигу.

Також у процесі «екологізації» життя активну роль беруть організації громадянського суспільства. Серед найбільших можна зазначити «Зелену лігу» (біля 30000 членів),  «Спілку охорони природи» (об’єднує біля 2000 різних регіональних  та тематичних груп загальною чисельністю  більше 540000 членів),  «Екологічне товариство Берліну» (приблизно 1400 членів) та інші.

Інша форма впливу на формування еко-свідомості – проведення соціологічних опитувань, головною метою яких є сприяння розвитку екологоорієнтованого підходу до вирішення життєвих ситуацій. Такі опитування  передбачають вивчення відношення населення до наявних екологічних проблем (як на глобальному, так і на локальному рівнях), а також аналіз готовності їх вирішувати. Звичайно, це – лише декілька найбільш розповсюджених прикладів формування національної екологічної свідомості, і цей перелік можна ще подовжувати. Чи можна з цього запропонувати щось для України? Думаю, так.

По-перше, важливим є включення відповідних питань до освітнього процесу. На сьогодні певні проекти, спрямовані на популяризацію свідомого поводження із оточуючим середовищем, впроваджуються переважним чином у школах, більш того, подібна робота ще не є достатньо розгалуженою. Доцільним буде посилення еко-складової у ЗОШ та включення аспектів відповідної просвіти до закладів профтехосвіти, ВНЗ та процесу навчання протягом життя. Щодо останнього, важливим є залучення до можливих тренінгів працівників засобів масової інформації, оскільки саме останні значно впливають на суспільну думку. Частково у навчання в якості тьюторів доцільно включати представників профільних організацій громадянського суспільства.

По-друге, необхідною є активізація громадянського суспільства. Останні дослідження щодо ідентифікації рівня екологічної свідомості українців наголошують, що наразі значна кількість жителів України демонструють низьку громадянську активність у вирішенні екологічних питань, але підкреслюють потенціал для її значного збільшення в результаті подій останніх років. Також автори вказаного дослідження роблять висновок, що «двигуном» екологічної культури та мислення є і можуть бути молодші та більш освічені прошарки населення. Мені здається, в цьому напряму продуктивним може також стати залучення людей похилого віку та батьків, які знаходяться у відпустках по догляду за дітьми. При цьому, безперечно, необхідною є політична воля та певне сприяння для запуску активностей такого роду.

По-третє, корисним буде залучення підприємців до відповідних активностей. Це є можливим як через співробітництво в рамках державно-приватного партнерства, так і в рамках заходів, передбачених положеннями про корпоративну соціальну відповідальність підприємств. Ще однією можливістю для адвокації еко-підходу може стати співробітництво з об’єднаннями підприємців та організаціями, що координують бізнес (наприклад, торгово-промисловими палатами).

По-четверте, як зазначалося вище, важливим є розуміння дійсних потреб населення, тому дуже важливим є моніторинг суспільної думки. Частково це вже здійснюється, зокрема, приватними аналітичними центрами. Проте більш глибинне вивчення є можливим в рамках співробітництва із вказаними вище акторами: освітніми закладами, об’єднаннями громадянського суспільства, підприємцями.