Додаткова винагорода для судових охоронців: перші судові рішення

Вже майже два місяці ми займаємось захистом прав судових охоронців на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

За цей час спілкувались з близько 200 працівниками Служби судової охорони. Замітили таку тенденцію: люди вкрай незадоволені, навіть обурені несправедливістю відносно них. Але, в той же час, багато хто невпевнений або просто боїться йти до суду для захисту своїх прав. Доволі часто чули історії, що ніби керівництво погрожувало тим, хто буде судитись проти Служби.

Напевно, через це велика кількість судових охоронців вирішили зачекати коли з’явиться позитивна судова практика з цього питання. Хтось прямо говорив, що «не хоче бути першим, не хоче бути білою вороною».

З недавнього часу уже почали з’являтись перші позитивні рішення, відповідно до яких суд задовольняв вимоги про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

Одним з таких є рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.07.2022 р. у справі № 400/3003/22.

Щоправда, у цій справі відповідачем є не Служба судової охорони, а Державна установа «Миколаївський слідчий ізолятор». Однак суті це не змінює, оскільки питання виплати додаткової винагороди працівникам слідчого ізолятору (СІЗо) також регулюється Постановою КМУ № 168.

В даній справі суд визнав протиправною бездіяльність СІЗо щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, а також зобов’язав СІЗо «здійснити нарахування та виплату» позивачу додаткової винагороди.

Нажаль, у нас відсутня можливість надалі відслідковувати реалізацію та порядок виконання цього рішення. А саме це, на нашу думку, є найважливішим етапом в даній категорії справ. Адже для клієнта важливо отримати не позитивне судове рішення, а грошові кошти, які належать клієнту відповідно до законодавства.

В той же час, щодо реального виконання згаданого судово рішення виникають деякі сумніви.

Як бачимо з резолютивної частини рішення Миколаївського суду, суд зобов’язав СІЗо «здійснити нарахування та виплату». Очевидно, що такі позовні вимоги були сформульовані за зразком іншої судової справи, яка є «достатньо відомою у вузькому колі».

Так, 29.09.2020 р. Верховний Суд у справі № 440/2722/20 постановив рішення, яке було визнано зразковим. Дана справа стосувалась невиплати учасникам бойових дій грошової допомоги. Тобто, як бачимо, правовідносини у даній зразковій справі та справі, яку розглядав Миколаївський суд, є подібними, оскільки стосуються невиплати додаткових грошових коштів, які передбачені позивачу законодавством.

Позицію Верховного Суду у зразковій справі можна і потрібно використовувати під час спору зі Службою судової охорони. Однак, ми вважаємо, що позовні вимоги потрібно трішки відкоректувати.

Так, наприклад, аналіз судової практики свідчить, що при виконанні судових рішень, постановлених у відповідності до вказаного зразкового рішення, позивачі були вимушені додатково просити суд змінити спосіб і порядок виконання таких рішень із «зобов’язати нарахувати та виплатити кошти» на «стягнути кошти».

Чому ж «стягнути кошти» краще, ніж «зобов’язати нарахувати та виплатити кошти»?

Справа в тому, що у разі задоволення судом позовної вимоги про стягнення коштів з державного органу, таке рішення може виконуватись в порядку ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Вказаний Закон передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється казначейством шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на це, в наших позовних заявах ми використовуємо вдосконалену конструкцію, яка створює додаткові можливості для реалізації майбутнього судового рішення.