Навіщо Україні потрібна стратегія екополітики до 2030 року?

В українських реаліях стратегію сприймають як маніфест комуністичної партії — багато мрій і мало конкретики. Головна відмінність маніфесту від стратегії — це наявність ключових показників ефективності (КРІ), на які стратегія має бути орієнтована. Поділюся своїми міркуваннями про те, навіщо Україні сьогодні стратегія екополітики та на чому вона має будуватися.

Пріквел: Стратегія як страхування від політичних ризиків

У 2011 році Рада прийняла Закон України про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року. Тоді цей документ допоміг Україні отримати значну технічну допомогу від європейських та світових партнерів. На сьогодні та стратегія застаріла та не враховує ані реалій, що склалися після підписання Угоди про асоціацію з ЄС, ані глобальних соціально-економічних викликів. А найголовніше — при усіх позитивних сторонах того документу, він:

- не вписується в інші політики держави (в тому числі дерегуляційні заходи, енергетичну політику чи малу приватизацію);

- не містить конкретних цілей, які можна виміряти та перевірити.

Для того, аби не повторювати помилок минулого, за підтримки донорів та широкого кола експертів, було розроблено текст нової стратегії — тепер до 2030 року. Стратегія була схвалена Урядом у квітні 2018 року, а у жовтні 2018 вже Верховною Радою України у першому читанні.

Чому так важливо, аби вона була закріплена у вигляді закону? Бо її наявність у якості закону допоможе легше просувати інші законодавчі ініціативи, які необхідно розробляти та приймати на виконання поставлених цілей. Тобто, якщо законопроект відповідає Стратегії і розроблений для її виконання — він має бути прийнятий депутатами, це така собі законодавча індульгенція для екологічних реформ. Окрім цього, Стратегія, закріплена на законодавчому рівні — це страхування від політичних ризиків та засіб забезпечення політичної тяглості та спадкоємності. Після прийняття Стратегії усі суб'єкти (влада, бізнес) будуть зобов’язані рухатися обраним шляхом незалежно від того хто буде очолювати країну. Без таких глобальних рішень усі наші прагнення довгострокового планування залежатимуть від реалій коротких політичних ритмів.

КРІ для відмінників

Влада має бути підзвітною суспільству. Добре, коли є чим звітувати і розказувати про свої досягнення. І дуже погано для здоров'я суспільства, коли урядовці опиняються під обстрілом зрадофілів і нечесних громадських активістів або політичних маніпуляторів, які вишукують теми для розв’язання зради там, де її немає. Як у такій ситуації захистити і тих, і інших? Для цього потрібно вводити показники ефективності і дотримуватися їх. Якщо ведеться прозора політику, то вся ваша діяльність навколо публічних цілей, схвалених суспільством. Так формується політична відповідальність і це шлях до конструктивної європейської практики формування політики.

КРІ — ключові показники ефективності, які закладено у стратегію, і є тими дороговказами, про які кожен, долучений до екологічної політики, має думати перед тим, як приймати те, або інше рішення.

Якщо ж говорити про якісні, а не кількісні показники результату, то визначені такі цілі стратегії:

- поширення екологічної освіти;

- врахування екологічних норм під час прийняття рішень щодо соціально-економічного розвитку України;

- зниження екологічних ризиків для екосистем та здоров'я громадян;

- розвиток державної системи природоохоронного управління.

Особливий акцент на екологічній освіті, цінностях та свідомості, бо без участі громадян закон може бути або інструментом, або складним зарозумілим лонгрідом, який залешають на потім для прочитання і згодом забувають. Найкращі ті правила, які люди виконують за своїм свідомим рішенням, тоді вони перетворюються на суспільну норму, і тільки потім формалізується у якості закону. Але й свідомі рішення потрібно також формувати аби досягати цілей, які повинні мати вимірюваність або чіткі цифри.

Що ховається за цифрами?

Вибрані показники успішності стратегії стосуються усіх сфер природоохоронної діяльності. Найперший — Індекс екологічної ефективності (ЕРІ).

ЕРІ — це метод кількісної оцінки та порівняльного аналізу показників екологічної політики держав світу. Індекс враховує чисельні показники, які об’єднані у дві основні категорії — екологічне здоров’я (environmental health) та життєздатність екосистеми (ecosystem vitality).

У 2018 Україна отримала 102 місце серед країн світу за цим індексом, досягнувши значення у 52.87, на 2030 наша мета показник — 85. Наприклад, у Великій Британії — показник 79.89, а у Польщі — 64.11.

Цінність цього індексу в тому, що він комплексно оцінює як реальний стан довкілля, так і політичні та управлінські заходи щодо запобігання кліматичним змінам, забрудненню навколишнього середовища, побудови сталої економіки.

На графіку темно-зеленим виділені країни-чемпіони із екологічної ефективності, а коричневим — ті, які мають найбільше проблем. Україна десь посередині, але прагне бути краще.

Інші показники враховують такі речі як раціональне споживання ресурсів, зменшення обсягу відходів, які захоронюють, лісистість території тощо.

Важливо розуміти, що за кожною з цих цифр стоять мільйони (іноді мільярди) інвестицій та безцінне для кожного — власне здоров’я та здоров’я майбутніх поколінь.