«Правовладдя», або чергове «вау» від Сергія Головатого

Було б цікаво та смішно спостерігати за віражами думок та фантазій окремих вчених, які вже «відійшли від справ» державного шкідництва, але все ще намагаються на почесних посадах впливати на становлення та реформування правової системи України шляхом привне

Нещодавно увільному розповсюдженні в мережі Інтернет з’явився Rule of Law Checklist, підготовлений Council of Europe утравні 2016 року. Ну як не скористатися такою нагодою (текстом у вільномудоступі) на свою користь? Звісно, є персони, які, користуючись своєю посадою,таких речей повз себе не пропускають не скориставшись давно випробуванимспособом подання матеріалу – вільним перекладом на власний розсуд стермінологічними перекрученням із додаванням особистих фантазій. Спосібперекручення перекладу з певною користю використовувався не тільки окремимиполітиками (опозиційними, наприклад), а й, наприклад, окремими державнимислужбовцями, зокрема, Міністерства Юстиції України та спорідненими з цимичиновниками грантоїдними організаціями, які спеціалізувалися і спеціалізуютьсяна «консультуванні» міністерств та відомств всіх ланок.

Отже, на сторінці другій зазначено таку інформацію:Текст Rule of Law Checklist складено Радою Європи івикористовується з її дозволу. Цей неофіційний переклад публікується задомовленістю з Радою Європи, але відповідальність за його зміст несе виключноперекладач. Ну звісно, а хто за це ще має нести відповідальність? Хочавідповідальність в даному та інших подібних випадках мало вірогідна, як,наприклад, з диверсією щодо терміну «правочин», яким, окрім науки цивільногоправа, засмічено інші самостійні галузі матеріального та процесуального праваУкраїни, в т.ч. і судова практика (узагальнення практики Верховного та вищихспеціалізованих судів). Значить, переклад неофіційний. В цьому разі вистачилосміливості (совісті?) не видавати власні фантазії за правила для негайноговиконання і впровадження, як це водилося раніше, і наслідки чого миспостерігаємо й зараз. Термін «правочин» виник саме за схожих обставин, тому яне випадково проводжу тут прямі аналогії. Далі читаємо, що «Ця публікаціяздійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США зміжнародного розвитку (USAID). Погляди авторів, викладені у цьому виданні, не обов’язкововідображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду СполученихШтатів Америки». Не думаю, що американський народ оцінив би старання автора успотворенні перекладу документа Ради Європи, але тут є й чергова (котра вже?)перестраховочка (див. про неспівпадіння поглядів вище).

Щоб розібратися в чому тут «сіль», необхідно зробити невеличкий екскурс уминуле. 2010 року у №4 журналу «Право України» було надруковано статтюС.Головатого під назвою «Верховенство права, або ж правовладдя: вкотре продоктринальні манівці вітчизняної науки». Тобто усталеність традицій таорієнтація на європейські відповідники є манівцем, а ось фантазії, яківиливаються на сторінки поважних наукових видань – ні? Варто позаздрити лише наполегливостіавтора щодо прищеплення вітчизняній юридичній думці власних манівців, адже уцієї статті є і продовження у наступному номері «Право України» - № 5. У першійстатті у зносці читаємо, що «журнал розпочинає наукову дискусію щодо проблеми ро­зумінняфеномену верховенства права» (С. 206). Дискусія триваланедовго, нажаль, та звелася до «театру одного актора». Автор тут же «з місця в кар’єр»називає «принцип верховенства права» неологізмом, що, в принципі, відповідаломоменту створення нашої Конституції, в той час (1995-96 рр.) цей термін такожзнайшов широкого вжитку в іноземній літературі, передусім в європейській. Алещо то за неологізм, коли автор статті не приклав руку до його створення!? На неологізмвіднайшовся новий неологізм (вибачаюсь за тавтологію). Далі за текстом йдутьроздуми «широкого фронту» від діяльності радянського ДАКу, до десятка посиланьна теоретиків права та пересмикування їх думок з генеральною лінією статті, якуавтор несміливо (поки що) протягує повз всю статтю (при цьому незрозумілим є дочого все це перелічується та досліджується, ну чисто науковий детектив!).Особливо автор зупинився на неприпустимості наслідування радянських традицій вюриспруденції (існує й по сьогодні така мода, але методи досягнення цієї «мети»залишаються все тими ж, що приводить мене особисто до думки про бійку навколообгортки, а не суті речей; це дуже виразно перегукується з сьогоднішнімиініціативами в праві типу МінЮстівської «безрадянщини», дерегуляції тощо тими жсамим радянськими методами: диктатом «авторитетної» думки, адмінресурсом,перевагами у доступі до ЗМІ, наукових видань etc.). В першій частині статті автор так і не наваживсярозкрити: нащо така груда матеріалу звалилася на голови читачів.

Беремодругу частину вказаної статті, надруковану у «Право України» № 5 за 2010 рік. Тамтеж саме: терміни на терміни, ще трошки цитувань у вигідному ракурсі. Нічогонового, класичний метод наукових досліджень, наприклад, представників сучасногоцивільного права. Без аналізу реальних відносин у громадянському суспільстві, алише саме цитування та роздуми з порушенням логіки. Все ж на 7 сторінці статті(С. 70 за нумерацією журналу) нас приводять до думки, що у Європі, виявляється,виникли складнощі з перекладом англійського терміну «Rule Of Law»! Відтоді автор вже не соромлячись виражає до ньогопевну антипатію. І ліше на 9 сторінці (С. 72) «випливає» власна креатура –неологізм «правовладдя», виділений напівжирним шрифтом. «Влада права, а нелюдини!» - гучно заявляє С. Головатий, і дарма, що право не може існувати позасуспільством, що право (правила) встановлюють самі люди для людей. Влада праваніщо без уповноважених на владу людей іншими людьми. Але ж не викидати насмітник від того стільки написаних сторінок? Ну і як же не завершити «науковуроботу» красивою речівкою типу «Правовладдя — це заперечення свавільної влади людини взагалі, чи однієї, чи гурту,чи одного з політич­них органів (скажімо, у вигляді дикта­тури парламентськоїбільшості) тощо. Це — категоричне й однозначне запе­речення будь­-якого проявусвавільно­го й егоїстичного людиновладдя». За логікою цього набору слів можназаперечити і народовладдя, і будь що не дивлячись на відверте загравання зданим поняттям, з його співзвучністю тощо. Звідки ж таке «мудре право»,хочеться запитати? Тобто в результаті дискусії самого з собою у С.Головатогопроявилося розчарування самим собою від того, що він, начебто, знайшов невдалийзміст перекладу «The Rule Of Law», і тепер геройські намагаєтьсявиправитися.

Гадалося,що ці дві статті так і будуть забуті серед стосів паперів на полицях бібліотек табаз електронних текстів. Сам автор – С.Головатий у наступних статтях на темуверховенства права так і писав «верховенство права» без власно нафантазованого «правовладдя»(розчарування? Не прижилося? Суспільство не клюнуло?). Лише один раз обережно (тут:Головатий С. Тріада європейських цінностей – верховенство права, демократія,права людини – як основа українського конституційного ладу, «Право України»,2011, № 5, С. 159-174)  наприкінці статтіавтор згадує про своє «правовладдя», вбачаючи «певну недосконалість перекладуангломовного словосполучення «The Rule Of Law» українською шляхом поєднання двох окремих (!!!) слів «верховенство» іправо». Вершина логіки! Рідко хто звертався до подібних «фантазій», але й булицікаві послідовники. Так, М. Братасюк (доктор філософських наук, проф. кафедри загальноправовихдисциплін Національної академії внутрішніх справ; дивно (якщо не смішно) бачитиу відомчому «міліцейському» ВНЗ людей з подібним ступенем, якщо, звісно, несписати на необхідність викладання філософсько-правових дисциплін відповідно додержавних навчальних програм) звернулася до теми «правовладдя» у поєднанні за терміномнародовладдя (може сподобалася авторці співзвучність?). Робота називалась «Ідея народовладдя як засада утвердженняправовладдя в працях українських мислителів класичної доби». Яке таке «правовладдя»в класичну добу, якщо термін нафантазував С. Головатий? Звісно, залишимо на совістіавторів подібних «наукових» статей.

І ось тут і з’являється презентований довільний(перепрошую, неофіційний!) перекладRule of Law Checklist, який, як здалося автору, можнавикористати для просування власнихідей сумнівної цінності.

Увступі до цього «твору» вже без зайвих церемоній Доповідь Венеціанської Комісіїобізвана як «Доповідь правовладдя» (березень 2011 р.), що призводить до думкипро марне витрачання часу на вичитування всієї «брошури» від корки до корки. Затекстом з самого початку The Rule of Law прямо названо «правовладдям», ну щоб, мабуть, не займати проплаченогогрантом об’єму «твору» на зайве, на думку автора, пояснення що таке це саме «правовладдя»та звідки воно взялося. Бо якось може соромно зізнатися, що воно банальнонафантазоване та не має жодного відношення ні до традицій Українського права,ні до чого іншого взагалі?

Звісно,я відкрив цю «роботу» з єдиною метою прочитати, що Господарський кодекс єворогом «правовладдя» та його, за традицією, або як модно казати – за якоюсьтам невідомою «європейською традицією» (як нас хотіли у 2015-2016 рокахпереконати окремі чиновники МінЮсту за настановами цивілістів), треба скасувати,але нажаль. Розчарований.

Якщо вже пристати на пропозицію С. Головатого, та вводити вітчизнянізамінники, то для так званого терміну «правовладдя» підійде слово-замінник «словоблуддя»,яке ідеально характеризує всі «наукові вишукування» подібного характеру. Але жв працях іноземних науковців, в перекладах та реферативних оглядах ми все ж настійнобачимо «верховенство права», а не те, чим нас намагаються силоміць нагодуватиприспівуючи що «саме це європейська традиція»! Як це вже знайомо… Звісно, післявиходу цієї «брошури» з’явилася стаття і в Вікіпедії, де, правда, «правовладдя»асоціюється з верховенством права. Але дивимося: на момент написання статті наперевірці – 8 правок! Процес, як то кажуть, пішов! Страшно представити, що там з’явитьсяу наповненні найближчим часом… «Популяризація» подібних речей в мережі Інтернетє невід’ємним атрибутом процесу привнесення термінологічного сміття в правовусистему України, а там методом посилання на посилання додається кількість цитуваньта полегшується пошук.

Диверсії щодо правової системи – не рідкість, або, навіть, традиція,зокрема від МінЮсту. І С.Головатий (колишній міністр юстиції зі стажем,спадкоємців якого зараз носить зі сторони в сторону: від дерегуляції до #безрадянщини)  - досвідчений «диверсант». Чого тількиварті подібні «правовладдю» терміни типу «провочин» та інші, якими активнопісля прийняття того, що ми вимушені називати «Цивільним кодексом», почалазасмічуватись правова система України, зокрема господарське, адміністративнезаконодавство. А тепер ще й процесуальне законодавство, яке завдяки таким же «диверсантам»,які знайшли вихід на Адміністрацію Президента України (шляхом шкідливої дляправової системи роботи у всіляких радах псевдореформ), стало підвладнимвищеозначеним процесам. То давайте тепер в угоду комусь засмітимо йконституційне право нафантазованими співзвучністю з основоположними поняттямитермінами?

Ну як тут не загадати ідейного натхненника спочатку російської пропаганди,а потім й своєрідної української, Пауля Йозефа Геббельса «Ми добиваємось неправди, а ефекту». Ефект є, є це саме «вау» від фантазій на тему правовладдя.Але як далі почнуть імплементуватися такі ідеї, покаже час. Єдине вже сьогоднівидно неозброєним оком – всім реформаторам-ілюзіоністам (навіть тим, що вжемайже «відійшли від справ»), перш за все, потрібен ефект в очах внутрішнього(громадян України) та зовнішнього споживача (партнерів по ЄС, США, міжнароднихінституцій тощо), а правда нікого вже і не цікавить. Так було з розгортанням тасвоєрідним трактуванням, замуленими перекладами європейських принципів, норм іправил, так є з тим самим «європейським досвідом», яким жонглюють любителі «вау»з метою досягнення своїх низьких корисних цілей. І нікого не хвилює, що цей «європейськийдосвід» не має нічого спільного з правовим простором самого ЄвропейськогоСоюзу, а є лише власною фантазією, яку намагаються видати за правду.