Фонд декарбонізації та екоподаток як засади кліматичної політики України

Представники державної влади говорять про збільшення податкових ставок, зокрема податку на вуглець з 10 до 30 грн за тонну, яке може відбутися уже з 1 січня 2022року. У більш віддалених планах приведення цих ставок до європейського рівня - 10 євро за тонну СО2.

У Верховній Раді  проводяться регулярні обговорення і реєструються нові законопроекти щодо екологічного податку. Разом з тим, система адміністрування цього податку залишається без змін до сьогодні.

Як наслідок - на практиці кошти майже «не працюють» на користь довкіллю. Наприклад, вуглецевий податок, який було збільшено в 2019 році майже у 25 разів, повністю надходить до загального фонду державного бюджету і це означає, що він спрямовується державою на вирішення різних питань, а не екологічних. Інші податки, які частково надходять на місцевий рівень, або не використовуються органами місцевого самоврядування, або витрачаються на заходи, які не завжди можна назвати природоохоронними. З 2011 по 2020 рік–зібрали 14,6 млрд екоподатку. З них - 11,3 млрд – надійшло до загального фонду Держбюджету.

Простий шлях вирішення цього питання – це зміна пропорцій і структури екологічного податку. Зараз кошти надходять:45% – до загального фонду держбюджету, 30% – до спецфонду обласного бюджету, 25% – до спецфонду місцевого бюджету.Такі заходи, як направлення коштів екоподатку замість загального фонду до спеціального, зміна пропорції на користь місцевих бюджетів, а також розробка підзаконного акту, який би якісно визначавпорядок витрачання коштів і подальший моніторинг їх ефективності -вже значно покращили б ситуацію.

Водночас Міндовкілля просуває ідею Кліматичного фонду - окремої юридичної особи, що має свою структуру управління, яка акумулюватиме кошти екоподатку і буде ними розпоряджатися, направляючи на природоохоронні проекти, а також буде використовуватиїх для залучення міжнародного фінансування.

Представниками від промисловості пропонується створення Фонду декарбонізації. Відмінність полягає у тому, що, на думку бізнесу, першочергово потрібно провести екомодернізацію підприємств, оскільки найбільше забрудненнядовкілля відбувається саме через їх діяльність. Підприємства готові змінювати підходи і планувати відповідні видатки, адже зацікавлені зберегти попит на свою продукцію на міжнародних ринках, яка в результаті впровадження майбутнього карбонового тарифу в рамках Європейського зеленого курсу може ставати неконкурентоздатною. Позиція щодо фонду заснована на досвідікраїн-сусідів, які вже пройшли цей етап. В них держава стимулювала процеси переходу на нові технології і надавала підприємствам підтримку у вигляді податкових канікул, зниження податкових ставок, пільгового кредитування. Тому, й в Україні доцільно використати кошти цього Фонду саме для надання підтримки підприємствам, щоб вони швидко змогли модернізуватися без втрат для економіки  підприємств та України.

Враховуючи, вимоги нових проектів законів «Про державний екологічний контроль» № 3091, «Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності» № 4167, що знаходяться на розгляді у Верховній Раді і якими будуть введені нові жорсткі екологічні вимоги до здійснення господарської діяльності, а також вкрай стислі строки для переходу на нові технології, існує велика ймовірність того, що частина промислових підприємств в Україні змушена буде закритися. Тому ідея Фонду, який би став джерелом екомодернізації, є цілком раціональною.

Як одну, так і іншу позицію щодо спеціального природоохоронного фонду потрібно обговорювати на підставі конкретних цифр, аналізувати їх переваги і недоліки, радитися з усіма стейкхолдерами і лише після цього приймати зважене рішення. Щодо фонду декарбонізації - наявний відповідний проект закону, щодо кліматичного фонду - вже протягом року лунають заяви посадовців, втім про розробку такого закону наразі невідомо.

Обирати той чи інший шлях можливо лише тоді, коли в нас буде стратегічне бачення хоча б на найближчі кілька років. У випадку з екологічними фінансами, ми не можемо щось прогнозувати, бо відсутнє єдине бачення, дорожня карта реформ у екологічній сфері. Так, наприклад, незрозуміла ситуація із законом «Про торгівлю квотами на викиди парникових газів», прийняття якого повинно відбутись відповідно до наших міжнародних зобов’язань. Цей законопроект навіть був включений у План законотворчої діяльності ВРУ на 2021 рік, але інформація щодо його розробки наразі відсутня.  У випадку, якщо такий закон з’явиться, він матиме значний вплив на розподіл екологічних фінансів.

 Рано чи пізно, реформа екологічного фінансування відбудеться, як і екологічної сфери в цілому, але наскільки наша держава і громадяни виграють чи програють, залежить від розробки і прийняття дієвих законів, які врахують реалії саме нашої країни, будуть захищати добробут українських громадян, а не будуть копіями іноземних актів, які стануть деклараціями або призведуть до занепаду країни. Для того, аби будь-яка реформа мала успіх, потрібно ще на етапі розробки політик і нормативних актів проводити широкі обговорення з усіма стейкхолдерами, враховувати різні позиції і шукати спільні рішення.