Як ще один доказ потужності соцмереж у політичній боротьбі.
На тлі вируючих політичних пристрастей перед президентськими виборами у США сенаторка та кандидатка від Демократичної партії Елізабет Уоррен завзято пішла війною на Facebook. Якими були передумови цього конфлікту, як до цього причетний український скандал та боротьба між Дональдом Трампом та Джо Байденом і що нам каже ця історія про потенціал політичного використання соцмереж?
Початок війни: Уоррен проти технологічних гігантів
Початок конфлікту був закладений Елізабет Уоррен ще у березні цього року. Тоді вона заявила, що у разі перемоги на виборах її адміністрація буде працювати над розформуванням технологічних гігантів. На думку сенаторки, компанії на кшталт Facebook, Google та Amazon використовують свої ресурси та гегемонію в технологічному секторі для пригнічення інновацій, малого бізнесу і зниження конкуренції. Уоррен пропонує, щоб платформи із прибутком понад 25 мільярдів доларів не могли володіти і платформою, і «учасниками» платформи водночас. А американські регулятори скасували попередні злиття, на кшталт поглинання Facebook компаній WhatsApp та Instagram.
У жовтні видання The Verge опублікувало аудиозапис розмови очільника Facebook Марка Цукерберга зі співробітниками, де він, зокрема, каже про плани Уоррен щодо техгігантів. Цукерберг стверджує, що у разі перемоги Уоррен на виборах він готовий до судового процесу проти уряду через її пропозицію.
Активна фаза війни: Уоррен «тролить» Facebook
Новий виток війни Уоррен пов’язаний із гучним скандалом щодо телефонної розмови Трампа і Зеленського. Через розпочатий процес імпічменту президента США представники американського лідера пішли у медійний наступ. Вони запустили у соцмережах коротку відеорекламу про колишнього віцепрезидента США Джо Байдена. У ролику його звинуватили у пропозиції Україні хабара за звільнення прокурора, який розслідував справу пов’язаної із сином Байдена компанії.
Представники Байдена просили Facebook видалити рекламу через хибність викладених у ній звинувачень. Однак соцмережа не погодилась, мотивуючи це тим, що відео не порушує політики компанії. У Facebook заявили про відданість свободі слова та віру у те, що у зрілих демократіях із вільною пресою політичні твердження і так вже вивчають чи не найбільш ретельно.
Більше того, нещодавно топ-менеджер Facebook Нік Клегг підтвердив, що боротьба соцмережі із фейковими повідомленнями за допомогою незалежних фактчекерів не розповсюджується на політичні промови. Він мотивував це тим, що приватна компанія не може самовільно судити те, що кажуть політики.
Уоррен відреагувала «тролінгом» на небажання Facebook боротися із політичною дезінформацією. У відповідь вона запустила рекламу із фейковою новиною про те, що нібито Цукерберг та Facebook підтримують переобрання Трампа президентом. І Facebook схвалив це оголошення.
Уоррен зазначила, що соцмережа «володіє неймовірною силою впливати на вибори та нашу національну дискусію. Вони вирішили дозволити політичним діячам брехати вам – навіть якщо йдеться про сам Facebook – тимчасом як його керівники та інвестори багатіють з реклами, що містить цю брехню». Сенаторка також запостила посилання на лендінг, де закликає притягнути Цукерберга до відповідальності.
Що ця історія каже нам про потужність соцмереж у політиці
Війна Уоррен проти Facebook є частиною її політичної стратегії, а отже, ймовірно, кандидатка від демократів буде і надалі намагатися «вколоти» технологічного гіганта. І як би сама сенаторка не ставилася до політики соцмережі, вона так чи інакше продовжує користуватися її рекламними інструментами, а отже – оплачувати їхні послуги.
Чому ж так відбувається? Бо політики не можуть ігнорувати Facebook та інші соцмережі, оскільки вони дозволяють безпосередньо комунікувати із виборцями. А інструменти таргетингу роблять цю комунікацію ще більш персоналізованою, адже люди отримують релевантні їм політичні меседжі.
Скандал із Cambridge Analytica та втручанням Росії у президентські вибори США 2016 року боляче вдарив по іміджу Facebook, змусив виплатити штраф у 5 мільярдів доларів та ввести певні заходи щодо транспарентності політичної реклами. Однак соцмережі все одно залишаються зручним інструментом для політичної маніпуляції. Вирішувати, правдиве твердження чи ні, залишається цілковито справою кожного користувача.
