У лютому 2023 року орган опіки та піклування офіційно визначив місце проживання дитини разом з батьком. В основу цього рішення також лягли письмові пояснення сина, де він висловив бажання проживати з татом. Згодом орган опіки та піклування визначив порядок участі матері у вихованні сина.
У травні 2023 року мати звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання сина з нею. Зокрема, вона стверджувала наступне:
до розлучення виключно вона виховувала сина, а батько лише проводив з ним дозвілля;
тільки вона має достатній досвід та знання для забезпечення здоров’я дитини;
батько має незадовільний стан здоров’я та не приділяє достатньої уваги харчуванню та здоров’ю сина;
проживання з батьком негативно впливає на навчання, адже на його вимогу дитина навчається дистанційно.
У серпні 2023 року батько подав зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з ним та стягнення аліментів з матері. Його аргументами стало наступне:
син сам хоче проживати з батьком. Це бажання є головним та пріоритетним;
він забезпечений власним житлом, в якому проживає з дитиною. У квартирі створені всі умови для комфортного проживання, навчання та відпочинку;
у нього є стабільний дохід, дві вищі освіти, нагороди з попередньої роботи. Також має власний бізнес та гнучкий графік роботи;
як батько він багато часу проводить з дитиною, підтримує його рішення при виборі занять.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову матері та задовольнив позов нашого клієнта. Син залишився жити з батьком, а мати була зобов’язана платити аліменти.
Жінка подала апеляційну скаргу, проте й там програла. Попереднє рішення суду залишилося в силі.
Тоді наша опонентка звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, а ми почали готуватися до нового етапу у справі. Нашою метою було отримати остаточне рішення на користь клієнта.
Що ми зробили для клієнта
Після відкриття провадження у Верховному Суді ми проаналізували доводи касаційної скарги. Колишня дружина клієнта просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій.
Зокрема, вона вказувала на неповне дослідження доказів та неврахування судами висновків ВС щодо застосування моделі спільної опіки в аналогічних справах.
Ми підготували ґрунтовний відзив на касаційну скаргу, в якому:
спростували доводи матері про неврахування судової практики. Ми довели, що модель спільної опіки неможлива та недоцільна у цій справі, оскільки мати проживає у Києві, а дитина — у Полтаві. Почергове проживання у двох різних містах руйнувало б стабільне оточення дитини;
наголосили на принципі рівності батьків. Підкреслили, що міжнародні та національні норми не наділяють жодного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною;
захистили думку дитини. Обґрунтували, що син віком понад 10 років має право висловлювати свою думку, і суди правомірно її врахували;
аргументували, що визначення місця проживання з матір’ю призведе до втрати дитиною звичного оточення та руйнування стійких соціальних зв’язків;
надали численні докази того, що саме проживання з батьком відповідає інтересам дитини, а вагому роль серед поданих доказів відіграли висновки психологів
Також ми акцентували на тому, що попередні рішення суду прийняті відповідно до норм матеріального та процесуального права, та повністю відповідають найкращим інтересам дитини.
Що вирішив суд
Верховний Суд відхилив касаційну скаргу матері. Рішення попередніх інстанцій залишилися без змін (справа № 554/4028/23). Тепер дитина офіційно проживатиме з батьком, що відповідає її найкращим інтересам.
