Час швидкоплинний, а історія дуже жорстока

Спочатку Німеччина (у складі Троїцького Союзу) воювала із Росією (у складі Антанти) у Першій Світовій війні. Вони були жорстокими ворогами між собою.

Далі Німеччина допомагала Росіянам скинути царя, шляхом фінансування революційної партії Леніна. Після чого більшовики прийшли до влади в Росії й надалі почали захоплювати владу в Україні, влаштовувавши різанину. Влада в Україні була захоплена більшовиками. Проте завдяки Німеччині, Україна згодом знову була звільнена від більшовиків, в обмін на продовольство для німців.

А через деякий час Росія не тільки вийшла з участі у війні, але й стала одним із найкращих партнерів Німеччини у політико-економічних відносинах. Вони стали братськими народами. Проводили спільні навчання, ділилися досвідом і т.д. А Україну Німеччина кинула, після чого нас роздерибанили між Польщею та радянськими країнами. І знову пролилася українська кров. Адже нашими ворогами були тепер і німці, і поляки, і російські окупанти. Саме в цей час русофоби й почали активно впроваджувати свою індустріалізацію та масову русифікацію в Україні, знищуючи корінних українців, а натомість переселяли на наші землі росіян. Це було з однієї сторони. А з іншої — поляки проводили політику "культурного придушення". Кожен хотів відірвати від нас не тільки шматок землі, а й душі.

І ось настав час другої світової війни. Хто тільки не хотів нас "врятувати". І Німеччина, й Угорщина, й Польща й Радянський Союз. Проте насправді кожен із них намагався зайняти вигідну позицію, не звертаючи уваги на наші людські та ресурсні втрати. Далі Німеччина й Радянський Союз знову почали вбивати один одного. А Українці розділилися. Одна частина воювала у складі Червоної армії проти Німеччини. А інша (УПА) воювала проти всіх (і проти Німеччини, і проти радянського союзу). До речі, саме їх я й вважаю нашими найбільшими героями. (Хоча й не зменшую заслуг тих наших дідусів, які у складі Радянського Союзу воювали проти німецьких загарбників). Адже без них не було б ніякої незалежної України й української культури.

А через певний період росіяни, українці, німці й т.д., всі почали товаришувати й розвиватися. Росію почали вважати братським народом, після того, як ВИРІЗАЛИ наших всіх справжніх націоналістів та заморили голодом тих, хто був проти радянської влади. У будь-якому випадку, жити почали дружньо. До того часу, коли СРСР розпався, а через певний період Росія знову вирішила "врятувати бідолашних українців", відірвати шматок нашої національності до себе та розповсюджуючи сепарські настрої в інших частинах України. А Німеччина, Польща й інші країни, допомагають нам, впроваджуючи певні санкції проти Росії.

Шкода, що мені не підносили історію України у школі саме в такому вигляді. Треба пам'ятати тільки одне. Історія швидкоплинна. Міжнародні відносини завжди будуть змінюватися. Сила іноземної пропаганди буде завжди збільшуватися. Проте нам українцям треба переставати думати про те, під чиє крило залізти. Адже історична практика показує, що у найтяжчі часи ніхто не буде зацікавлений задарма рятувати нашу незалежність. Всі переслідують свої власні інтереси. Саме тому зараз у всьому світі поступово зменшують санкції проти Росії, яка напала на Україну. Саме тому всі намагаються зберегти свої економічні відносини із Росією.

Тому мені дико чути, коли наприклад депутати з ОПЗЖ, які пропагували їхати на парад до Москви, аби разом із "братнім народом" відсвяткувати 75-річчя перемоги над фашизмом. А на днях взагалі Шуфрич з ОПЗЖ зареєстрував законопроєкт у ВР про скасування "георгіївської стрічки".

КОЛИ вони вже зрозуміють, що час плине й не можна зараз святкувати перемогу з росіянами, які воюють з нами зараз; над німцями, які допомагають нам у боротьбі проти окупантів-росіян зараз?!

Я дуже поважаю всіх тих наших дідів, які захищали нашу країну від чужоземних загарбників. І не має значення від кого саме: німецьких окупантів, чи радянських. Найголовніше, що вони боролися за те, щоб їх діти росли на своїй землі, вивчали власну культуру й історію. Треба пам'ятати історію, проте виставляти її в дусі українського націоналізму. Треба прославляти власних поетів та письменників; власних політичних та військових діячів. Треба боротися зараз за свою ідентичність та незалежність.

З днем пам'яті, дідусі та бабусі! Ми все пам'ятаємо!