В даній статті з’ясовується наявність в працівника права на розірвання за власним бажанням трудового договору, який укладений на визначений строк.
Національне законодавствогарантує найманому працівнику різні права, яким в свою чергу властивий майновийабо особистий немайновий характер. Чи може зазначена особа за власним бажаннямрозірвати трудовий договір, якийукладено нею на невизначений термін?
Юридичну регламентацію вказаного питання забезпечуютьокремі закони. Зокрема правове регулювання дострокового припинення трудовогодоговору, здійснюється:Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайнимизаконами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпПУкраїни).
Трудовіправовідносини є одними з непростих явищ об’єктивної дійсності. Вищенаведеністосунки врегульовуються не тільки юридичними правилами, які закріплені внаціональному законодавстві, а й моральними імперативами, що єзагальновизнаними в цивілізованій спільноті.
Найманий працівникє одним з головних суб’єктів трудових правовідносин. Така особа, працюючи застроковим або безстроковим трудовим договором, водночас створює майнові чи немайнові об’єкти, які в свою чергуприносять значиму користь суверенній Україні, що трансформується в правовудержаву, та її вмілому народу, що еволюціонує в громадянське суспільство.
Юридичний статус, що має найманийпрацівник, будучи багатоаспектним, включає в себе різні елементи, одними з якихє соціально-економічні права. Данаособа, скориставшись будь-якою зі згаданих юридичних можливостей, може отриматибезперешкодний та своєчасний доступ до матеріальних благ, які в свою чергу здатні задовольнити їївсілякі потреби.
Право на працю є одним з найважливішихсоціально-економічних прав, скориставшись яким, найманий працівник можезабезпечити високий рівень духовного і матеріально добробуту своєї дружньої татрудолюбивої родини. Таку можливість вітчизняним законодавцем закріплено вюридичних нормах, охоплених ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпПУкраїни.
Кожен працівник, реалізовуючи право напрацю, що йому гарантовано, укладає трудовийдоговір про роботу на підприємстві, установі чи організації або з фізичноюособою. Безпосередня вказівка про наведений факт отримала своє належнезакріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Нерідко в повсякденному житті такої особиз’являються певні обставини, які унеможливлюють ефективну і вчасну реалізаціюнайманим працівником вказаного права. Тому згідно з нормою, охопленою ч. 1 ст.38 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягаєрозірванню достроково на вимогу працівника у випадку його хвороби абоінвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за строковим трудовимдоговором, порушення власником або органом, що уповноваженим ним, законодавствапро працю, колективного чи трудового договору та у випадках, передбаченихчастиною 1 статті 38 цього кодексу.
Отже, національне законодавство дозволяєнайманому працівнику вчиняти окремі дії, які відповідають юридичним нормам і/чиморальним імперативам. Зокрема вказана особа за власним бажанням може розірватиукладений нею трудовий договір, який в свою чергу є строковим.
