Монополії: що робити?

Сьогодні українська економіка вирізняється значною монополізацією і з 2010 року ця тенденція тільки поглиблюється.

За 2 останні роки стрімко відбувається концентрація капіталу і уже фактично визначено галузі, де певні особи можуть мати приватну монополію. Так, 2011 року Антимонопольним комітетом України було розглянуто 756 заяв про надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, що на 8,5% більше, ніж 2010 року та на 25% більше, ніж 2009 року. 

Активне скуповування в останні два-три роки українських активів кількома особами, найбільш наближеними до влади, призвело до фактичної монополізації таких великих галузей, як ринки феросплавів, міндобрив, електроенергетика, металургія, авіаперевезення та інші. Приголомшують і темпи скуповування підприємств агропромислового комплексу деякими холдингами.

Це загрожує конкурентному середовищу, а також негативно позначається на якості й ціні товарів і послуг. Приміром, українців, які часто подорожують, ймовірно, давно цікавить питання: чому внутрішні рейси в країні коштують у рази дорожче від внутрішніх рейсів у державах ЄС, або чому тарифи на електроенергію для промисловості в Україні практично такі ж як у європейських країнах. Наприклад, в Україні промисловість платить за електроенергію за тарифом у 0,097 євро за кВт-год, в Данії теж 0,097 євро за кВт-год, а у Швеції – 0,081 євро за кВт-год. І це при тому, що структура енергопотужностей України дозволяє зробити тариф значно меншим. Таких прикладів безліч і на інших ринках.

Крім цього, домінування монополій на низці ринків негативно впливає і на економіку.

А головне - ми не рухаємося вперед. Деякі західні економісти доводили, що великі фірми, які володіють значною владою - це бажане явище в економіці, оскільки вони прискорюють технічні зміни, тому що фірми, що володіють монопольною владою, можуть витрачати свої прибутки на дослідження та прискорений розвиток свого бізнесу. Займаючись дослідженнями і забезпечуючи розвиток, вони створюють вигоди як собі, так і суспільству в цілому. Але це не про Україну.

Взяти хоча б енергопостачальні компанії. Поки обленерго були у державній власності, розвиток мережі відбувався за рахунок власних коштів. Тепер ж для підключення до електромережі підприємства повинні платити, більше того, вони ще повинні передати на баланс обленерго обладнання. Тобто, виходить так: якщо ти хочеш споживати, то повинен розбудовувати їхню мережу. І це фактично цілеспрямована політика держави на підтримку штучних монополістів, що гальмує розвиток економіки і бізнесу.

Українські фінансово-промислові групи, перерозподіляючи наявне національне багатство, не воліють створювати нові активи, а намагаються витиснути останнє з придбаних підприємств, нехтуючи їх модернізацією. І надприбутки у підсумку підуть на здобуття контролю над іншими об'єктами, які потім знову так само вичавлюють.

Державні природні монополії рухаються в такому ж руслі, тільки їх менеджери, як і влада, не зацікавлені у отриманні державою надприбутків. У модернізації потужностей, звісно ж, теж ніхто не зацікавлений.   

Тож зараз саме уряду разом з депутатами необхідно переглянути підходи і інструменти, які можуть допомогти позбутися цього негативного явища.  

Дійсно, запобігання недобросовісній економічній конкуренції у підприємницькій діяльності, створення реальних конкурентних умов для бізнесу є основним елементом політики будь-якої демократичної держави. Особливо сьогодні, коли Україна обирає проєвропейський шлях розвитку.

Зрештою, монопольні підприємства є у всіх державах світу, проте кожна з цих держав виробила механізм здійснення підприємницької діяльності для монополістів з метою  задоволення економічних інтересів підприємств – не монополістів. Таким шляхом має йти і Україна.

Ні для кого не є таємницею, що вітчизняне антимонопольне законодавство не відповідає сучасним вимогам. У держави є лише два варіанти: повернути у державну власність такі монополії як, наприклад, обленерго; або встановити такі умови, аби цей монополіст не міг зловживати своїми становищем.

Для цього держава законодавчо повинна:

• по-перше - контролювати всі видатки монополіста, з яких формується собівартість,
• по-друге - обмежувати їх рентабельність,
• по-третє, заборонити займатися "здирництвом" за рахунок використання свого монопольного становища, зокрема, мова йде про встановлення додаткових необґрунтованих вимог (за підключення, придбання обладнання тощо).