Повноваження судді накладати адміністративне стягнення на правопорушника за прояв неповаги є вочевидь зрозумілою гарантією, яка має забезпечувати «недоторканість» авторитету судді. Проте, нажаль не все у зазначеній судовій практиці іде таким чином, що підт
Повноваження судді накладати адміністративне стягнення на правопорушника за прояв неповаги є вочевидь зрозумілою гарантією, яка має забезпечувати «недоторканість» авторитету судді. Проте, нажаль не все у зазначеній судовій практиці іде таким чином, що підтримує авторитет українських суддів, а скоріш – навпаки.
Відповідно до Звіту розгляду судами справ про адміністративні правопорушення та щодо осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності (за 2015 рік), який розміщений на сайті Державної судової адміністрації, українські судді перевершили деяких комічних персонажів. Статистичні дані, які відображені у Звіті, яскраво свідчать про те, що суди потребують роз’яснень щодо підстав та порядку притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (прояв неповаги до суду).
Так, у 317 рядку Звіту (по ст.185-3) зазначено, що із всіх 197 справ про адміністративні правопорушення, які надійшли до судів у 2015 році:
13 справ було повернуто для дооформлення із 21 повернутих всього справ;
5 справ було закрито через малозначність;
27 справ були закриті через відсутність складу і події правопорушення;
7 справ були закриті через закінчення строків накладення стягнення.
Підстави та порядок притягнення порушника до адміністративної відповідальності визначений, як було зазначено, у Кодексі України про адміністративні правопорушення, а саме:
Ст.185-3 Глави 15 (Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління) визначає гіпотезу і санкцію для притягнення до відповідальності;
Ст. 221 Глави17 (Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення) визначає підвідомчість цієї категорії справ виключно суддям місцевих загальних судів;
Ст. 221-1 Глави 17 визначає окремо підвідомчість суддям господарських та адміністративних судів, Вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України;
Ч.2 Ст. 221-1 визначає, що постанова судді господарського, адміністративного, Вищого спеціалізованого, Верховного суду України є остаточною та оскарженню не підлягає;
П. 7-1 ч.1 Ст. 255 Глави 19 (Протокол про адміністративне правопорушення) визначає, що по даній категорії справ протокол складає судовий розпорядник;
Ст. 258 Глави 19 визначає, що за ст. 185-3 протокол не складається, із приміткою – у випадку оголошення попередження.
Спеціальне галузеве процесуальне законодавство визначає, що для винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду у справі оголошується перерва (ч.3 ст.162 ЦПК, ч.4 ст.74 ГПК, ч.2 ст. 134 КАС, ч.4 ст.330 КПК). В усіх галузевих процесах встановлено, що питання вирішується негайно, тож, про яке повернення на дооформлення, закінчення строків притягнення до відповідальності і т. п. ведеться- незрозуміло.
Можливо, варто проаналізувати склад ст. 185-3 КУпАП – адже це допоможе зрозуміти, що саме призводить до такої судової практики.
«…Неповага до суду, що виразилась у:
злісному ухиленні від явки в суд свідка,
злісному ухиленні від явки в суд потерпілого,
злісному ухиленні від явки в суд позивача,
злісному ухиленні від явки в суд відповідача
або
в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого,
чи в порушенні порядку під час судового засідання,
а так само
вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду
або
про явну зневагу до встановлених у суді правил;
злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд…»
Санкція встановлюється на рівні 20-100 Н.М.Д. В принципі, найбільш вірогідно, що саме формулювання «вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу» і є тим камінцем, через який спотикається вітчизняна судова практика. Що таке «явна» зневага? Злісність – це повторюваність. Чи дещо більше? Хто встановлює правила у суді? Адже порядок ведення судового засідання у господарському процесі встановлюється суддею (ст. 74 ГПК), а в цивільному процесі, кримінальному процесі «виписаний» кожний подих головуючого та сторін. Тож, що може, а що не може вимагати суддя? Якби у суддів не виникало так багато запитань, то жодної справи не було б закрито через «малозначність» чи «відсутність складу та події». Так, цілком можливо, що саме ці питання призводять до такої недолугою судової практики. Чому недолугої? А тому, що відповідно до згаданого Звіту, 127 правопорушників були піддані адміністративному стягненню у вигляді штрафу (згідно санкції ст. 185-3 КУпАП), а семеро – адміністративному арешту (хоча такої санкції за даний проступок не передбачено).
Враховуючи такий стан справ, варто подумати над тим, щоб судді могли захистити свій авторитет не тільки застосовуючи адміністративні стягнення, а, в першу чергу, законністю своїх рішень.
