Маріуполь. Геноцид ХХІ століття як ментальний маркер людства
У трагедіях світового масштабу вибір відсутній: зануритись у горе і продовжити жити з болем, або узагальнити звірства у філософсько-правовому контексті, зупиняючи страждання і руйнацію духу.
Це як під час складної хірургічної операції розробляти академічні рекомендації, бувши на операційному столі. Від цього стає ще моторніше. Україна вмирала двічі: від Голодомору і Голокосту, а зараз стікає кров’ю Маріуполь. Місто фізично гине від геноциду під час війни проти нашої країни.
Петрушинська балка (Балка смерті) на окраїні Таганрогу… Під час Другої світової війни там розстріляли чотирнадцять моїх родичів за те, що вони були євреї. Серед жертв – маленька дитина. Після трагедії частина родини, якій вдалось вижити, переїхала до Маріуполя. Моя бабуся померла пів року тому в цьому місті. У Маріуполі народився мій батько. Зараз вщент зруйновано будинок, де проживала моя сім’я.
Геноцид – мій персональний біль, бо в мою сім’ю він прийшов двічі, з різницею у вісімдесят років.
Лінія права
Вчинення геноциду – це міжнародний злочин, а його заборона є імперативною нормою загального міжнародного права. Згідно з правовими роз’ясненнями, геноцид існує з того моменту, коли його жертвою стає хоча б одна людина, не обов’язково всі члени групи. Від вбивства людини як кримінального злочину геноцид відрізняється саме наміром знищити групу як таку.
У Резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 р. (І)та 180 (II) від 21 листопада 1947 р. геноцид був визнаний міжнародним злочином. Зокрема, вказувалося, що «геноцид є міжнародним злочином, який тягне за собою національну та міжнародну відповідальність окремих осіб і держав».
9 грудня 1948 р. прийнято й відкрито для підписання основне конвенційне джерело у сфері боротьби з геноцидом – Конвенцію про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього (ІІІ). Відповідно до Конвенції, геноцид незалежно від того, чи відбувається він у мирний чи воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права.
У статті 2 Конвенції перераховані акти геноциду та передбачається, що вони є такими за умови присутності «наміру знищити повністю або частково певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу»: а) вбивство членів такої групи; б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне її знищення; г) заходи, розраховані на запобігання народженню дітей у середовищі такої групи; д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу». Таким чином, до складу міжнародного злочину геноциду вводиться необхідна ознака вини, яка виступає у цьому разі в яскраво вираженій формі винного умислу.
Важливим міжнародним правовим джерелом у сфері боротьби з геноцидом є Римський статут Міжнародного Кримінального Суду (далі – МКС) від 17 липня 1998 р. Згідно зі статтею 5, яка поширює юрисдикцію МКС на злочин геноциду, це діяння відносять до найсерйозніших злочинів. Для підтвердження акту геноциду, що полягає у заподіянні серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи (відповідно до пункту b статті 6 Статуту МКС), необхідним елементом є спричинення виконавцем тяжкої тілесної або психічної шкоди одній або більше особам, що належали до такої групи. При цьому така поведінка виконавця може включати акти катування, зґвалтування, сексуальне насильство чи нелюдське або принижуюче гідність поводження, але не обов'язково обмежується такими діяннями. Суб’єктом злочину геноциду є не лише окремі фізичні особи (чи групи фізичних осіб), а й держава в цілому.
Лінія долі
Маріуполь для мене – місто, де жила моя родина після втечі від розстрілів у Балці смерті. Зараз – це територія винищення російськими загарбниками українців, місце болю і руйнації, насилля і страждань. Маріуполь горить у жахливому апокаліптичному вогні щомиті.
Смерть, знищення, зґвалтування, коридори втечі, страх, біль, лють. Я не можу писати про когось окремо, це пекельний котел насилля, де градацію розмежування встановити неможливо. Інна Венедіктова (стаття у виданні «Дзеркало тижня») «Маріуполь, рідний…Що далі?» (19.03.2022) вже навела факти блокади міста, гуманітарної кризи та евакуації, підняла критичні теми болючої реальності мобілізаційної політики і глобального бачення картини війни. Як узагальнення, авторка надає звернення маріупольського патрульного поліціянта Михайла Вершиніна: «Не дозволяйте їм нас знищити!».
Сергій Родіонов (автор бренду міста Маріуполь мирного часу), запустив на днях сайт для збору історій людських трагедій міста: https://mariupol.is/. І серце шматує живий матеріал звірств, про які пишуть люди.
Одна з місцевих жінок, що врятувалася, сказала: «90-ий Псалом не сходив із наших уст»: «Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія».
Події в Маріуполі переважно стосуються збільшення кількості загиблих, обстрілів, вибухів, облогами, неможливістю евакуації, насильницьким вивезенням (депортацією) росіянами місцевих мешканців, героїчними й благородними історіями звичайних маріупольців, стійкістю нашої армії перед лицем смерті. Я не можу згадувати про зруйновані пам’ятки культури й архітектури, музеї, храми, театри. Ці руйнації є другорядними у людському горі. Колективну провину за неможливість зупинити трагічні події в Маріуполі має відчувати і світ, і вся Україна.
Лінія усвідомлення
Історія людства – це історія війн. Кожна війна розвивається як специфічна взаємодія загарбників та захисників, де нападаюча сторона (рано чи пізно) демонструє щось нелюдське: неймовірну, абсурдну жорстокість, приниження, насильство, знущання.
Війна у ХХІ столітті є страшним гібридом вкиду неандертальства до стандартів високорозвинутого суспільства. Жахливо, але немає надійної профілактики не тільки від появи руйнівних ідей та їх реалізації, але й від божевілля лідерів ідейної деструкції, які збуджують у натовпі тваринний фанатизм і пристрасть до агресії.
Чи не продукує осмислення жорстокості по відношенню до людства чергової хвилі насильства? Питання, пов’язані з насиллям, розглядали ще античні філософи. Платон, Геродот, Епікур, Піфагор негативно оцінювали насилля (зокрема, війну). Еразм Ротердамський зазначав, що «війна солодка для тих, хто її не знає», і вказував на наявність власної логіки насилля, що розростається і втягує у свою орбіту усе нові й нові жертви.
У Гаазькій конвенції закладено підстави того, що має визначення конвенційної (традиційної) війни як регульованого прояву насильства. За визначенням, така війна ведеться із використанням звичайного озброєння між державами у відкритій конфронтації за нормами міжнародного права: дотримання прав учасників конфлікту, військовополонених, цивільного населення, без застосування зброї масового ураження. Війна проти України ведеться не так.
У філософії війни є дві основні лінії, сформульовані Кантом і Гегелем ще задовго до трагічних подій ХХІ ст. Як мораліст, Кант засуджував війну, як діалектик він визнавав її значення на певному етапі історії суспільства, як футуролог бачив неминучість її самовиродження. Свої погляди на цю проблему Е. Кант виклав у трактаті «До вічного миру». Кант розумів, що війни неминучі, неусувні. Проте первинним він визначав стан миру, а не насильства. На його думку, людство має дві можливості вічного миру. Одна – шляхом домовленості, яка забороняє війни. Інша – вічний мир на світовому кладовищі людства після усе винищувальної війни.
Натомість Гегель вважав прийнятним ставлення до війни і до насильства як до неминучої історичної реальності. У його баченні насилля – це проблема структури свідомості.
Феномен агресії та насилля глибоко досліджував Е. Фромм. Розв’язання конфлікту супроводжується прогресивним чи регресивним розвитком. У своїй концепції насильства Фромм базується на вченні про інстинкти, а також враховує фактори зовнішнього середовища – як природного, так і соціального. Після другої світової війни вчений намагався розгадати анатомію людської деструктивності, аналізуючи природу агресії, яка зазвичай стає злоякісною. На думку Фромма, значним акцентом у пошуках причин цього зла виступає прагнення людини до максимального контролю навколишнього світу. Проте звідки береться така надмірність – залишається невідомим й досі, не дивлячись на численні спроби вчених розібратися у психопатії тоталітарних вождів та осліпленого ними натовпу.
Ганді казав: «Я знайшов, що життя існує серед руйнування і, отже, повинний існувати закон більш високий, ніж закон руйнування. Тільки при такому законі суспільство буде побудоване вірно і розумно».
Варто пригадати видатний стенфордський тюремний експеримент Ф. Зімбардо, коли «гра» у в’язнів та охоронців призвела до «ефекту Люцифера». То було дослідження впливу обмеження свободи та тюремного оточення на психіку людини, зв’язку нав’язаної соціальної ролі з поведінкою. Висновок був наступний: маніакальне задоволення від необмеженої влади, від можливості безкарно відібрати чиєсь життя перетворює людину на істоту, на антилюдину. Тут навіть недоречно казати про звірства, бо звірі не знищують представників свого виду просто так, тобто для збоченої забави.
На жаль, цивілізований світ сучасності не вибрав пильність. Толерування агресії та пошук дипломатичних чи економічних преференцій дали свій негативний ефект. Ефект, якого ніхто не очікував і не прогнозував. Парадокс дій окупантів, нелюдів у Маріуполі, власне і полягає у відсутності логіки, біологічної чи стратегічної потреби в цій нелюдській жорстокості. Зазвичай люди піддаються якомусь алгоритму дій у залежності від різних, створених обставин. А тут – тваринно-окупаційний виняток із правил, нелюдяність. Колись потім будуть написані тисячі сторінок історії щодо сьогоднішніх подій, аналітичні дисертації зі статистичними даними. Та зараз, як і потім, – це неймовірна трагедія в історії людства. І тільки феномен сили духу українських сердець несе світло в найчорніші закутки болю.
Насильство не може правити світом. Це суперечить людській природі. Жорстокість породжує не тільки фізичну ліквідацію, але й усе загальний цивілізаційний регрес. Злочини проти людства продукують цивілізаційне сповільнення, а потім розгортають світ до неминучої руйнації та самознищення.
Лінія переходу
Є страшніші речі, ніж смерть чи пекло – це байдужість і забуття. Ми не знаємо, скільки ще доведеться пережити Маріуполю. Геноцид ХХІ століття на нашій землі відбувається зараз. Злочини проти людства відчуваєш серцем. Вони пульсують стражданнями, невимовними і невиліковними.
Війна проти України далека від міжнародних стандартів ведення бойових дій. Вона стала очевидним геноцидом проти українців. Та наша країна є стійким осередком демократії на захисті загальнолюдських цінностей, прямує до позиції об’єднавчого світового лідерства. Наш виклик – пройти випробування і перезавантажитися до майбутнього. Ми вже його вибороли. Ми в ньому з новою концепцією світобудови, основою і центром якої є ЛЮДИНА.
Філософський аналіз першопричин та подій, звірств в Маріуполі, правовий класифікатор підґрунтя геноциду ХХІ століття мають стати ментальним маркером людства на гідність, на свободу. Україна знову здобуває свободу і незалежність як провідник світла. Адже це не тільки війна з геноцидом, це – сакральна битва Добра і Зла, Світла з Пітьмою.
- Строк нарахування 3 % річних від суми позики Євген Морозов 09:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов вчора о 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак вчора о 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко вчора о 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда 20.11.2024 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак 20.11.2024 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова 20.11.2024 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак 20.11.2024 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов 20.11.2024 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін 20.11.2024 00:50
-
Що вигідно банку – невигідно клієнту. Які наслідки відмови Monobank від Mastercard
Фінанси 24826
-
"Ситуація критична". У Кривому Розі 110 000 жителів залишаються без опалення
Бізнес 21313
-
Мінекономіки пояснило, як отримати 1000 грн єПідтримки, і порадило задонатити їх на ЗСУ
Фінанси 12059
-
Курс євро впав на 47 копійок: Який курс долара НБУ зафіксував на понеділок
Фінанси 9570
-
Селена Гомес, Демі Мур та Єва Лонгорія: найкращі образи найуспішніших жінок Голлівуду – фото
Життя 8186