Доступність освіти чи якість: вибір очевидний?

Вища юридична освіта має бути передусім якісною, а не доступною.

 Чи всі можуть стати юристами? Наприклад, у 2018 році на спеціальність «Право» було подано більше 75 000 заяв  на бакалаврат та майже 29000 заяв на магістратуру. Юристів за спеціальностями «Право» та «Міжнародне право» готують 300 закладів вищої освіти. Однак, рівень знань та вмінь випускників є недостатнім. Крім того, враховуючи обмежений розмір ринку, лише 1 з 10 випускників-юристів знаходять роботу за фахом, тобто решта 9 мусять шукати щось інше. То чи слід допускати стільки бажаючих до навчання? Чи не є ошуканням абітурієнтів неякісна, зате доступна юросвіта, з якою потім не можуть знайти роботу за фахом?

 Менше, та краще

 Цього року Міністерство освіти і науки та Міністерство юстиції запропонували встановлення конкурсного балу ЗНО на вступ на бакалаврат спеціальностей «Право» та «Міжнародне право» на рівні не нижче 130 балів. Після непростих обговорень і погоджень, відповідний наказ було зареєстровано.

У результаті запровадження порогу, має «відсіятись» частка вступників з критично низьким рівнем знань та освітнім потенціалом, що позитивно вплине як на сам освітній процес, так і на результати “на виході”. Згідно дослідження результатів Єдиного фахового вступного випробуванння встановлено, що слабші за освітнім потенціалом студенти закінчують бакалаврат з гіршими результатами єдиного іспиту «на виході». Відповідно, сильніші «на вході» закінчують навчання з кращими результатами. Тобто, результати ЗНО при вступі прямо корелюють з результатами єдиного фахового випробування після закінчення бакалаврату.

 Справжній зміст «доступності» освіти

 Існує думка, що поріг 130 балів порушує конституційне право на доступність освіти. Однак, поряд з конституційною нормою про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття вищої освіти, крім випадків, встановлених чинним законодавством, слід застосовувати положення статті  4  Закону України «Про вищу освіту». Не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти.

Також у рішенні Конституційного Суду зазначено, що «доступність» вищої освіти полягає у «створенні державою відповідних умов для функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей…». Тобто, доступність освіти це «відповідність силам, здібностям, можливостям кого-небудь». Тому, при встановленні умов прийому слід враховувати, чи під силу абітурієнту після завершення освітньої програми продемонструвати відповідні результати навчання.

 ЄСПЛ підтверджує можливість обмежити доступ до освіти

 Цікавою є практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) з приводу так званого обмеження у доступі до освіти. У справі «Тарантіно та інші проти Італії» Суд пояснює допустимість такого обмеження, зазначаючи, що ці обмеження відповідали законній меті досягнення високого рівня фаховості за допомогою забезпечення мінімального і адекватного рівня освіти в університетах у належних умовах, що відповідає загальному інтересу.

-         з приводу вступного іспиту Суд зауважує, що оцінка кандидатів за допомогою відповідних тестів з метою визначення найбільш гідних студентів є пропорційним заходом, спрямованим на забезпечення мінімального та адекватного рівня освіти в університетах.

-         стосовно обмеженого доступу Суд зауважує, що має бути забезпечений баланс між індивідуальними інтересами заявників та інтересом суспільства в цілому.

-         суд визнає, що переповнені аудиторії можуть згубно впливати на ефективність системи освіти та перешкоджати отриманню конкретного навчального досвіду.

-         що стосується потреби суспільства у певній професії, Суд вважає, що Уряд вправі вживати заходів з метою уникнення надмірних публічних витрат. Тому резонним є прагнення до поглинання ринком праці кожного успішного випускника. Дійсно, брак робочих місць для таких категорій фахівців через перенасичення означає подальші витрати, бо безробіття є безперечно соціальним тягарем для суспільства в цілому. Суд не може визнати необґрунтованим прояв Державою обачності.

 І ще одна річ: досить бути «господарською»

 Освітня діяльність, ми переконані, не може вважатися господарською в повному сенсі, оскільки має іншу визначену мету. Якщо господарська діяльність - це діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,  то освітня діяльність спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу. Крім того, врегулювання освітніх відносин за допомогою норм успадкованого господарського законодавства пора назвати пережитком радянського минулого, що призводить до надмірної комерціалізації освітньої послуги. Освіта це перш за все про знання і цінності, а не кількість студентів і годин.