ЄС має зруйнувати 4 міфи про Україну

Після завершення доволі суперечливого періоду побачень Україна та ЄСнаближаються до моменту оформлення своїх стосунків шляхом реєстрації політичноїта економічної асоціації. Саме тому варто нагадати, що Україна пов’язує себецими «священними узами» не з пустими руками, а з власним приданим. Асоціація так само відповідає інтересам України, як й інтересам ЄС. Аледля того, щоб повністю це усвідомити потрібно розпрощатися з цілою низкою безпідставнихта прикрих міфів про Україну.

Міф перший: Україна маєспустошену економіку і нічого не може запропонувати Заходу

Неправда. Для довідки відзначу, що незадовго до загибелі РадянськогоСоюзу ООН включила Українську РСР до десятки найбільш промислово розвинутихрегіонів світу.

Республіка створювала космічні ракети, кораблі, літаки та сучаснеозброєння. Для СРСР вона була джерелом вугілля, сталі, хімічних добрив табагатьох інших товарів, життєво важливих для повсякденного існування тієївеличезної країни.

Загальновизнано, що труднощі початку незалежності, хаотичні 1990-ті,політична турбулентність 2000-х і, зрештою, фінансова криза 2008-2010 рр.завдали надзвичайної шкоди українській економіці. Проте було б абсолютнонесправедливо зробити припущення, що Україна втратила свій потенціал або невикористала двадцять років своєї незалежності аби зміцнити його.

Звичайно, як і у будь-якій ринковій економіці, деякі виробництва незмогли вижити у новому світі, в той час як інші, навпаки, почали процвітати.При цьому більшість виробництв все ще перебуває у стані невизначеності, вочікуванні припливу міжнародних інвестицій, які процвітатимуть в родючій земліукраїнської економіки.

У нас збереглося багато активів, що зробили Україну діамантом у «короні»Радянської імперії. Це – природні багатства, промислова інфраструктура,ідеальне розташування на перехрестях Сходу і Заходу, найкраща у світісільськогосподарська земля, більш ніж достатні водні ресурси, помірний клімат інайголовніше – освічені, амбітні люди з підприємницькою жилкою та прагненнямбагато працювати заради того, щоб нарешті побачити їхні сім’ї, громади та містауспішними.

Одного разу експерт Світового Банку сказав мені, що відповідно до йогорозрахунків Україна зможе досить просто забезпечити 9-10% щорічного зростанняВВП. Зараз цей показник становить 4-5%. Я сподіваюся, що майбутня глибока тавсеосяжна зона вільної торгівлі з ЄС та процес європейської інтеграціїсприятимуть збільшенню цих цифр.

Міф другий: Україна є частиноюіншої історичної традиції, що є несумісною із Заходом, а отже вона не може бутичастиною ЄС

Неправда. Багато разів мені доводилося бачити таку картину: людинаприїжджає із Заходу з купою віджилих стереотипів про холодних, недружніх тапідозрілих «homo sovieticus», які тільки й чекають нагоди обдурити своїх гостей, а від’їжджаєприємно вражена відкритою, дружньою, теплою, а подеколи навіть емоційнопристрасною українською гостинністю.

Україна є набагато кращою, ніж її репутація. Україна є європейськоюдержавою, яка вважає себе європейською і хоче бути визнаною українською. Вонамає абсолютно європейський вигляд, але побачити це треба на власні очі.

Тож завітайте до модних київських ресторанів, прогуляйтеся вузькимиромантичними вулицями Львова, насолодіться щойно відремонтованою набережноюЯлти, огляньте найсучасніший у Європі футбольний стадіон у Донецьку, і випобачите, що українська традиція є абсолютно правильною й ідеально відповідаєєвропейській традиції.

Щодо української історії, то іноді вона була повністю синхронізована іззахідноєвропейською, іноді суперечила їй, а іноді Україна взагалі повністюзникала з європейських хронік. Але факти є очевидними: у ІХ – Х століттях, колиЗахідна Європа набиралася сили під крилами Карла Великого та його нащадків, уСхідній Європі панувала Київська Русь.

І шляхи цих двох традицій перетиналися настільки часто і настількирізноманітно, що засновники України є водночас і співзасновниками тієї Європи,яку ми знаємо. Зрештою, чи не на Біблії королеви Анни Ярославівни з Києва аж доХVIII століття присягали французькі королі?

Міф третій: Україна ніяк не можезробити вибір між ЄС та Росією

Неправда. Добре відомо, що коли спитати українців, хто їм потрібен більше– ЄС чи Росія – найбільш популярною відповіддю буде: нам потрібні обидві. Росіяє близькою мільйонам українців і має особливе значення для них. Багато з насговорять однією мовою і мають спільну культурну основу. В Росії живуть багатонаших друзів та родичів.

Не буде перебільшенням сказати, що Росія є і завжди буде в серцяхмільйонів українців, але не у їхніх думках про майбутнє. Причина цього проста:в Росії ми бачимо багато того, що нам не подобається і чого ми самі хочемопозбутися.

У багатьох сенсах Росія є нашим відображенням у дзеркалі і у багатьохвипадках воно нам геть не подобається. Ми хочемо бути кращими і єдиний спосібдосягти цього полягає у тому, щоб стати на шлях, який протягом останніх роківдовів свою успішність – на шлях реформ, орієнтованих на Європейський Союз.

Отже, попри усі подібності між Україною та Росією, ми є різними. Зокрема,більшість українців не відчувають ностальгії за втраченою радянською імперією,оскільки вона не була такою вже й нашою або такою вже й зручною для життя.

І наша мета полягає не у тому, щоб відбудувати те, що ми колись мали, а утому, щоб побудувати щось нове, сучасну та демократичну європейську державу,яка має гарні стосунки як з Росією, так і з Заходом.

Міф четвертий: ЄС захлинетьсяпроблемами України

Неправда. І не тому, що у України немає проблем, а тому що Україназапочатковує нові відносини з Євросоюзом з належною скромністю та тверезимиочікуваннями. Ми бачимо як відчайдушно ЄС намагається відновити самоконтрольпід тиском фінансової кризи Єврозони та як важко було йому переварити першу ідругу хвилі розширення.

Ми бачимо, що, м’яко кажучи, фінансів ЄС бракує, тому боротьба заєвросоюзівські субсидії не буде нашим пріоритетом ані як для учасника глибокоїта всеосяжної зони вільної торгівлі, ані як для потенційного кандидата начленство.

Ми ступили на шлях європейської інтеграції у пошуках не милостині, авизнання, гідності та правильного напрямку розвитку. Спитайте простих українцівпро те, чому вони прагнуть об’єднатися з Європою? Найвірогідніше ви почуєте:тому що ми хочемо безвізових поїздок та західних інвестицій.

І не в першу, і навіть не в другу чергу їм спаде на думку згадати питанняприсутності українського комісара за великим круглим столом у Брюсселі абозабезпечення фінансування українських реформ за чиїсь рахунок. Не про це маєдумати і українська дипломатія.

Членство здобувається у правильний час, не раніше і не пізніше. Тожнаразі ми робимо те, що робимо: реалізуємо ті ж реформи, що ідержави-кандидати, але не отримуємо при цьому такої ж (а у більшості випадків –жодної) фінансової підтримки з Брюсселя. Створення ж глибокої та всеосяжноїзони вільної торгівлі з ЄС сприятиме здійсненню реформ в Україні і при цьому некоштуватиме занадто дорого Брюсселю.

Безсумнівно, це не всі викривлені уявлення про Україну, що мають бутивиправлені. Звичайно, це відбудеться, коли ЄС побачить в Україні близького танадійного партнера.

І Україна, і ЄС наближаються до того вирішального моменту, що може статимоментом істини для них обох. Україна має усвідомити, що хоча ЄС і є її метою,дорога до нього буде більш вибоїстою, звивистою та дорожчою ніж для будь-якоїіншої держави-кандидата. Та все ж з усіх точок зору ця мрія того варта.

ЄС повинен зрозуміти, що якими б вагомими не здавалися політичні причини,не можна в один момент загасити колись запалений у серцях усіх європейціввогонь надії на єдність і процвітання.

Ми, українці, знаємо, що сьогодні не найкращий час стукатися у двері ЄС іщо у високих посадовців у Брюсселі є багато інших клопотів окрім якзадовольняти європейські амбіції України. Тому ми не будемо тиснути. Але ми іне зійдемо зі шляху, який обрали. Асоціація з ЄС буде першим кроком на ньому ія сподіваюся, що не останнім.

джерело: Euractive 29 вересня2011 року