Партизани сучасних міст

Тактичні урбаністи впевнені, що міське середовище – не даність. Воно може і повинне змінюватися заради жителів. Наші міста мають ставати красивіше, зручніше, оскільки існують для людей.

Словосполучення «тактичний урбаніст» чимось схоже на «міський партизан». Як і партизани, тактичні урбаністи добровільно ведуть свою малу боротьбу за якість міського простору – там, де проблема лишається непомітною або нецікавою для офіційної влади.

Тактичний урбанізм ще називають теорією малих справ. Її послідовники вважають, що іноді не треба чекати допоки зміни в місті відбудуться згори. А варто брати ініціативу в свої руки. Кияни, які днями помили підземний перехід на станції метро Льва Толстого – характерний приклад цієї теорії.

Очікування «змін згори» - характерний рудимент патерналістського світогляду. Ми звикли вважати місто чимось зовнішнім по відношенню до себе. Воно масштабне, складно організоване і ніби застигле в своїх проявах; жителям залишається сприймати його як є. Ми звикли до похмурих дворів багатоповерхівок. До того, що на вулицях панують машини, а пішоходи спускаються під землю. Звикли до постійних дрібних незручностей. Адже вони оточують нас в місті щодня.

Тактичні урбаністи кажуть, що це – не норма, а міське середовище – не даність. Воно може і повинне змінюватися заради жителів. Наші міста мають ставати красивіше, зручніше, оскільки існують для людей.

Термін ввів у вжиток у 2010 році Майк Лайдон, відомий містобудівник, засновник групи The Street Plans Collaborative. Він описав концепцію, місію та можливі прояви тактичного урбанізму. За час, який пройшов від формулювання концепції, підтвердилася теза Лайдона, що несанкціоновані громадські ініціативи часто змушують місцеві органи влади уважніше ставитися до побажань жителів.

Саме існування тактичного урбанізму – ознака сучасного міста, оскільки вимагає наявності громадянського суспільства, довіри, людей, яким не все одно. Іноді (насправді – переважно) він викликає відторгнення «офіційних осіб», тому що ніби посягає на їхню територію, на їхню зону відповідальності та влади. Так, показовою реакцією на миття вже згаданого переходу на Льва Толстого став виклик поліції співробітницею КП ШЕУ Шевченківського району, яка вирішила, що прибирання відбувається незаконно (!).

Цікавий приклад «тактичного урбанізму по-українськи» наводить Іра Бондаренко, експертка ГО «Екодія». Минулого року в Кривому Розі при реконструкції вулиці залишили високі бордюри, важкодоступні для людей з інвалідністю. На прохання знизити їх, бригадир відповів що це –  «не по проєкту». Тоді декілька чоловіків приїхали з кувалдами і розбили їх. Місто зробило висновки і занизило більшість високих бордюрів в центрі.

Одним із головних напрямів діяльності тактичних урбаністів є збільшення громадського простору. Наприклад, за рахунок парклетів – перший український парклет з’явився п’ять років тому в Івано-Франківську. Сьогодні, крім Франківська, такі об’єкти є також у Чернівцях та Хмельницькому.

Серед проєктів в Києві можна назвати сквер Небесної Сотні. Створений силами волонтерів на місці подій Революції Гідності, він пережив боротьбу за своє офіційне визнання міською владою – ділянка, на якій розташований сквер, була відведена під забудову.

Завдяки тактичним урбаністам з організації Urban Crew в Києві почали з’являтися острівки безпеки на дорогах, які підвищують безпеку користування наземними переходами, та перехоплюючі велопаркінги біля станцій метро.

Окремі архітектори, наприклад Юрій Кузьмін, розробляють проєкти перетворення зазвичай занедбаних дворів старого житлового фонду хрущовок у сучасний комфортний простір, де мешканці будинку будуть проводити час за чимось більшим, ніж просто розпиття пива.

Часто теорія малих справ використовує арсенал сучасного мистецтва, на кшталт перформансів. Класикою жанру тут є «бомбардування стільцями» - коли жителі виносять стільці в певні місця, сигналізуючи про брак лавочок, або влаштовані на паркінгах тимчасові ігрові майданчики, які натякають на недостатність останніх у місті.

Звісно, в органів влади тут може виникати спокуса – максимально перекинути на жителів вирішення локальних проблем. І  потрібно бути уважним, оскільки тактичний урбанізм, малі справи не можуть (і не повинні) підміняти собою стратегію розвитку міста чи окремого району – але мають бути враховані при розробці міських стандартів.

Теорію малих справ доцільно розглядати як налагодження діалогу між різними міськими групами, що сприяє становленню довіри між жителями та місцевою владою. Важливість тактичного урбанізму в тому, що він підвищує рівень громадського активізму і  дає людям усвідомлення: зміни в місті можливі, бо місто – це ми.