Футбол - одна із сторін політики

При такому керівництві, при такій зорганізованості й патріотизмі, яке мають керівні органи всіх структур, ми ще довго будемо пасти задніх і лише тільки й мріяти про можливі перемоги.

Футбол - це та сама політично направлена гра, де маючи великий потенціал, його не використовують, тільки через те, що комусь це невигідно. Але що держава, що футбол мають демократичний характер і користування нечесними засобами гри лише псує стосунки у суспільстві.

Скільки років Україна воліє бути цілком незалежною, нікому не винною, не під кого не підлаштованою, державою? Скільки років Збірна України прагне перемагати, долати суперників та потрапляти у фінали без зайвого клопоту?

Відповідаючи на ці питання, в першу чергу хочу зазначити, що способи досягнення цього у нас є, людська сила мається, український козацький дух тече у нас у крові. Звісно досвіт трохи суперечить вжитим твердженням, але він не заперечує можливості вершити справедливість і перемагати у протистояннях.

Вчора  на НСК "Олімпійський" відбувся матч Україна-Іспанія, де наші брати зазнали чергової поразки. Сказати, що ми гірші від суперників, то ні, ще й кращі. Хіба іспанці мають таке історичне підґрунтя українського роду, хіба вони все життя змагалися за незалежність, за право голосу? Не зовсім зрозумілі комбінації тренерів, які ж, мабуть, отримали ці настанови від власників футбольних клубів, від партнерів, від усіх, хто безпосередньо пов'язаний із політикою. Тому футбольна сфера несе в собі всі принципи та правила гри ідентичні політиці.

Згадуючи історію протистояння українців та іспанців у футбольному дербі, на жаль, позитивного результату для нас не було. Вперше супротивники завітали до України в 2003 році, і забрали із собою нічию. Тоді закинути м'яч у ворота іспанців змогли Воронін та Горшков. Потім матчі збірних відбувалися в Німеччині та Севільї, де українська збірна сумлінно намагалася вийти переможцем, але доля розпорядилася інакше. Цього разу всі вболівальники, весь стадіон, вся держава чекала перемоги Збірної України. На противагу цьому бажанню можна поставити не менш важливе - завершення війни в АТО і звільнення українських територій від російського агресора.

При такому керівництві, при  такій зорганізованості й патріотизмі, яке мають керівні органи всіх структур, ми ще довго будемо пасти задніх і лише тільки й мріяти про можливі перемоги. Та годі мріяти! Треба вже перемагати! Замість того, щоб лише знизувати плечима після невдач президенти, тренери, спонсори мають виконувати свої обов'язки. Тренерському штабу Збірної України необхідно якомога швидше знайти золоту середину, щоб команда могла добре вивчити суперника та налаштуватися  на гру, особливо це стосується збірних, які нижче в рейтингу. Час вже нам навчитися перемагати спокійно, впевнено і на рівні. А головний тренер Михайло Фоменко продовжує наполегливо гнути свою лінію і відмовляється ризикувати навіть в тих моментах, коли це очевидно навіть школяреві. Хіба не час Україні підніматися з колін? Ми довго сиділи вкінці лавки, час вже совати чергу і сунутися на початок.