Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
З одного бокуопинилися ті, хто до кінця перейнявся ідеєю війни до переможного кінця, незважаючина величезні людські жертви й серед військових, і серед мирного населення.
З іншого – ті,хто почав сумніватися в стратегії відмови від захоплених регіонів, прийнятоїукраїнською владою.
Перші вважають,що покинути населення неконтрольованих районів напризволяще означає виявити вищусправедливість: мовляв, потенційні «колоради» однаково мають політичний генрадянського конформізму.
Для других очевидно,що українська влада не може й не хоче завершувати конфлікт. На їхню думку, прямепорушення конституційних прав громадян без відповідної юридичної передумови(оголошення військового стану) – це звичайний акт вандалізму.
І з кожною новоюпорцією необдуманих рішень президента та уряду критично налаштованих громадянстає все більше. Це нормальний процес, в основі якого лежить просте та логічнелюдське бажання: покласти край війні, не втрачаючи гідності й тисяч життівукраїнців, яким не пощастило народитися в шахтарському краї.
Тому не зовсімзрозуміло, на яку аудиторію розраховано рішення про припинення виплат пенсіонерамі матерям з «новоросівською» реєстрацією, які залишаються нашими співгромадянамий мають можливість виїжджати за межі території АТО, аби отримати соціальниймінімум, гарантований конституцією держави.
Нам хочутьсказати, що громадянські права в цій країні важать менше, ніж примхи кількохсотень бандитів, які проголошують певний населений пункт якоюсь фейковоюнародною республікою?
У цьому змістрішень, що приймаються на Банковій?
Ні! Намсистематично демонструють, що всі проблеми в Україні виникають череззагарбників, сепаратистів, КДБ/ФСБ, Путіна, частину власного народу. Винні всі,окрім влади.
Влада – чиста, яксльоза дитини. Влада – то святе!
«Попередники +…»
Якщо системапочинає тріщати по швах (як з курсом гривні), моментально виникають виправданняна кшталт «ми маємо справу з економікою, розкраденою та зруйновною злочиннимрежимом Януковича та його бандою», «йде війна, у тому, що гривня здешевілавдвічі, а реальні доходи громадян скоротилися наполовину, винен Путін».
Це нагадуєрозмови про «попередників», популярні в уряді Азарова. Буцімто три роки поспільйого команда тільки тим і займалася, що відбудовувала країну після руїни,створеної «помаранчевими».
Мабуть, місіявсіх українських урядів полягає саме в тому, щоб боротися з катастрофічними наслідкамироботи попередників. А реальні реформи, підвищення рівня життя (не кажучи вжепро забезпечення першочергових потреб населення) – завдання для наступнихпоколінь.
«Ми не присправах».
Не треба бутипророком, щоб передбачити: війна насході триватиме, доки на зміну політикам, які постійно намагаються скинутитягар відповідальності на «попередників» чи війну, яку вони навіть неспромоглися оголосити, не прийдуть люди нової генерації.
Контракт гідності
Насправді владабоїться того, що українці, які навчилися зі зброєю в руках захищати власнуземлю, далі не терпітимуть знущань від можновладців і вимагатимуть виконаннячастини контракту гідності, укладеного після революції.
Суть цієїнеформальної угоди полягає у тому, що політики (пам’ятаючи, що відбулося з їхнімиколегами від минулого режиму) знизять градус популізму, стануть більшвідкритими та контрольованими й почнуть реалізовувати волю демократичноїбільшості населення.
На жаль, поки щожодних ознак виконання цього контракту з боку влади ми не бачимо. Лакмусовийпапірець – територіальні проблеми України.
Від старту конфлікту на Донбасі минуло вже більше півроку,але жодної принципової схеми вирішення конфлікту досі немає. Сторони збільшуютьобсяги озброєння, вдаються до провокацій та бажають тільки одного – ствердитивласну позицію, незважаючи на думку супротивника.
Ми ж усі дорослі люди, тому прекрасно розуміємо,що свого часу влада віддала Крим (давши вказівку на вивід військ з півострова)не лише через брак ресурсів для захисту власної території, а радше з метоюблокування повномасштабного зовнішнього вторгнення. Відчуження автономіїспровокувало потужну реакціоністську підтримку команди Петра Порошенка.
Але ця підтримка, викликана прямою зовнішньоюзагрозою, швидко зникає. Очевидні помилки влади, відсутність системних змін тапостійна демонстрація фасадних реформ не може породити нічого, крім злоби,роздратування й нової радикалізації суспільства, та вже зі знаком "-",а не «+», як ще минулого року.
Саме тому політикам потрібна нескінченна війна йконфлікт, який дозволяє виправдовувати будь-які жорсткі дії. Саме тому влада неможе ані повернути Донбас, ані остаточно його відпустити.
Герої вмирають
У плані світоглядних перетворень ситуація з ДНРта ЛНР аналогічна кримській. Усі чудово розуміють, що після того, як ця територіяопинилася за лінією фронту, її буде складно знову зробити ментально українською.
Але «відпускати» Донбас у вільне плавання,сідати з самопроголошеним урядом за стіл переговорів теж ніхто не хоче: тодівже не можна буде вказувати пальцем на схід при кожному провалі уряду, парламентучи президента. Якщо війна скінчиться, на кого далі переводити стрілки?
Ні на кого, крім себе. Хто примушував ПетраПорошенка ставати президентом? Хто силував депутатів іти до Верховної Ради? Усеза власною ініціативою. Тому нічого перекладати відповідальність на третіхосіб.
Виходить парадоксальна ситуація: політики живутьсвоїм життям, країна – своїм, а українські герої, які служать на сході, взагалііснують в ізоляції. Хтось ділить портфелі, хтось, як і раніше, тусується вклубах, а хтось щодня вмирає не неоголошеній війні. Останні (мов у тій пісні) –герої «…скажи мне, какого романа?».
От прийняли рішення відрізати Донбас відфінансового постачання України. Молодці: можливо, голодні бунти спровокуютьмісцеве населення до рішучих дій проти самопроголошеної влади. Але чи будутьвони після цих голодних бунтів відчувати хоч якусь спорідненість з Україною,хоч якесь бажання продовжити ідентифікувати себе з нашою державою без примусу?
Малоймовірно.
Держава покинула своїх громадян, порушила їхконституційні права, не оголосила війну (коли мала б це зробити) і незбирається рятувати власних героїв. Тому ті,хто аплодує рішенню української влади відносно обмеження соціальних правмешканців окупованих районів Донбасу, є справжніми зрадниками народу.
Голодні бунти на сходпринесуть нам усім тільки горе. І треба бути або дурнем, або продажним чинушею (наприклад, сидіти натих самих реєстраційних довідках), щоб смакувати проблеми Донбасу йзахоплюватися «розумною» стратегією вітчизняної політичної еліти.
Окуповані території почали незворотний дрейф на схід, івже скоро, після вимушеного входження до рубльової зони (встановленнябівалютного ринку), шансів на нормалізацію ситуації й повернення наших земельдо українського дискурсу практично не буде.
То може, час припинити це безглуздя?
01.12.2014 14:19
Що нам дасть криза на Донбасі
Володимир Нетребенко
Голова Руху національного розвитку "Єдина Сила"
Мабуть, місія всіх українських урядів полягає саме в тому, щоб боротися з катастрофічними наслідками роботи попередників. А реальні реформи, підвищення рівня життя (не кажучи вже про забезпечення першочергових потреб населення) – завдання для наступних пок
Після прийняттярішення про відключення Донбасу від фінансової системи України в нашомусуспільстві почався новий етап ідеологічної поляризації.З одного бокуопинилися ті, хто до кінця перейнявся ідеєю війни до переможного кінця, незважаючина величезні людські жертви й серед військових, і серед мирного населення.
З іншого – ті,хто почав сумніватися в стратегії відмови від захоплених регіонів, прийнятоїукраїнською владою.
Перші вважають,що покинути населення неконтрольованих районів напризволяще означає виявити вищусправедливість: мовляв, потенційні «колоради» однаково мають політичний генрадянського конформізму.
Для других очевидно,що українська влада не може й не хоче завершувати конфлікт. На їхню думку, прямепорушення конституційних прав громадян без відповідної юридичної передумови(оголошення військового стану) – це звичайний акт вандалізму.
І з кожною новоюпорцією необдуманих рішень президента та уряду критично налаштованих громадянстає все більше. Це нормальний процес, в основі якого лежить просте та логічнелюдське бажання: покласти край війні, не втрачаючи гідності й тисяч життівукраїнців, яким не пощастило народитися в шахтарському краї.
Тому не зовсімзрозуміло, на яку аудиторію розраховано рішення про припинення виплат пенсіонерамі матерям з «новоросівською» реєстрацією, які залишаються нашими співгромадянамий мають можливість виїжджати за межі території АТО, аби отримати соціальниймінімум, гарантований конституцією держави.
Нам хочутьсказати, що громадянські права в цій країні важать менше, ніж примхи кількохсотень бандитів, які проголошують певний населений пункт якоюсь фейковоюнародною республікою?
У цьому змістрішень, що приймаються на Банковій?
Ні! Намсистематично демонструють, що всі проблеми в Україні виникають череззагарбників, сепаратистів, КДБ/ФСБ, Путіна, частину власного народу. Винні всі,окрім влади.
Влада – чиста, яксльоза дитини. Влада – то святе!
«Попередники +…»
Якщо системапочинає тріщати по швах (як з курсом гривні), моментально виникають виправданняна кшталт «ми маємо справу з економікою, розкраденою та зруйновною злочиннимрежимом Януковича та його бандою», «йде війна, у тому, що гривня здешевілавдвічі, а реальні доходи громадян скоротилися наполовину, винен Путін».
Це нагадуєрозмови про «попередників», популярні в уряді Азарова. Буцімто три роки поспільйого команда тільки тим і займалася, що відбудовувала країну після руїни,створеної «помаранчевими».
Мабуть, місіявсіх українських урядів полягає саме в тому, щоб боротися з катастрофічними наслідкамироботи попередників. А реальні реформи, підвищення рівня життя (не кажучи вжепро забезпечення першочергових потреб населення) – завдання для наступнихпоколінь.
«Ми не присправах».
Не треба бутипророком, щоб передбачити: війна насході триватиме, доки на зміну політикам, які постійно намагаються скинутитягар відповідальності на «попередників» чи війну, яку вони навіть неспромоглися оголосити, не прийдуть люди нової генерації.
Контракт гідності
Насправді владабоїться того, що українці, які навчилися зі зброєю в руках захищати власнуземлю, далі не терпітимуть знущань від можновладців і вимагатимуть виконаннячастини контракту гідності, укладеного після революції.
Суть цієїнеформальної угоди полягає у тому, що політики (пам’ятаючи, що відбулося з їхнімиколегами від минулого режиму) знизять градус популізму, стануть більшвідкритими та контрольованими й почнуть реалізовувати волю демократичноїбільшості населення.
На жаль, поки щожодних ознак виконання цього контракту з боку влади ми не бачимо. Лакмусовийпапірець – територіальні проблеми України.
Від старту конфлікту на Донбасі минуло вже більше півроку,але жодної принципової схеми вирішення конфлікту досі немає. Сторони збільшуютьобсяги озброєння, вдаються до провокацій та бажають тільки одного – ствердитивласну позицію, незважаючи на думку супротивника.
Ми ж усі дорослі люди, тому прекрасно розуміємо,що свого часу влада віддала Крим (давши вказівку на вивід військ з півострова)не лише через брак ресурсів для захисту власної території, а радше з метоюблокування повномасштабного зовнішнього вторгнення. Відчуження автономіїспровокувало потужну реакціоністську підтримку команди Петра Порошенка.
Але ця підтримка, викликана прямою зовнішньоюзагрозою, швидко зникає. Очевидні помилки влади, відсутність системних змін тапостійна демонстрація фасадних реформ не може породити нічого, крім злоби,роздратування й нової радикалізації суспільства, та вже зі знаком "-",а не «+», як ще минулого року.
Саме тому політикам потрібна нескінченна війна йконфлікт, який дозволяє виправдовувати будь-які жорсткі дії. Саме тому влада неможе ані повернути Донбас, ані остаточно його відпустити.
Герої вмирають
У плані світоглядних перетворень ситуація з ДНРта ЛНР аналогічна кримській. Усі чудово розуміють, що після того, як ця територіяопинилася за лінією фронту, її буде складно знову зробити ментально українською.
Але «відпускати» Донбас у вільне плавання,сідати з самопроголошеним урядом за стіл переговорів теж ніхто не хоче: тодівже не можна буде вказувати пальцем на схід при кожному провалі уряду, парламентучи президента. Якщо війна скінчиться, на кого далі переводити стрілки?
Ні на кого, крім себе. Хто примушував ПетраПорошенка ставати президентом? Хто силував депутатів іти до Верховної Ради? Усеза власною ініціативою. Тому нічого перекладати відповідальність на третіхосіб.
Виходить парадоксальна ситуація: політики живутьсвоїм життям, країна – своїм, а українські герої, які служать на сході, взагалііснують в ізоляції. Хтось ділить портфелі, хтось, як і раніше, тусується вклубах, а хтось щодня вмирає не неоголошеній війні. Останні (мов у тій пісні) –герої «…скажи мне, какого романа?».
От прийняли рішення відрізати Донбас відфінансового постачання України. Молодці: можливо, голодні бунти спровокуютьмісцеве населення до рішучих дій проти самопроголошеної влади. Але чи будутьвони після цих голодних бунтів відчувати хоч якусь спорідненість з Україною,хоч якесь бажання продовжити ідентифікувати себе з нашою державою без примусу?
Малоймовірно.
Держава покинула своїх громадян, порушила їхконституційні права, не оголосила війну (коли мала б це зробити) і незбирається рятувати власних героїв. Тому ті,хто аплодує рішенню української влади відносно обмеження соціальних правмешканців окупованих районів Донбасу, є справжніми зрадниками народу.
Голодні бунти на сходпринесуть нам усім тільки горе. І треба бути або дурнем, або продажним чинушею (наприклад, сидіти натих самих реєстраційних довідках), щоб смакувати проблеми Донбасу йзахоплюватися «розумною» стратегією вітчизняної політичної еліти.
Окуповані території почали незворотний дрейф на схід, івже скоро, після вимушеного входження до рубльової зони (встановленнябівалютного ринку), шансів на нормалізацію ситуації й повернення наших земельдо українського дискурсу практично не буде.
То може, час припинити це безглуздя?
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Благодійна діяльність в Україні під час дії воєнного стану Оксана Соколовська 16:10
- Юридична практика у спорах з банками: реальний приклад Павло Васильєв 12:18
- Нові правила експортного контролю: виклики та можливості для українського бізнесу Ростислав Никітенко 12:12
- Від entry-level до CEO: розбираємо головні бар'єри для жінок у корпоративному світі Юлія Маліч 12:10
- Про Молдову, вибори і російський слід Галина Янченко 09:58
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
- Темна сторона онлайн-шопінгу: Temu потрапив під приціл ЄС Дмитро Зенкін 03.11.2024 21:00
Топ за тиждень
Популярне
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 22562
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 10906
-
Укрнафта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 10668
-
Хазяїн Грузії, Потопельники зі США, Українські скамери оббирають росіян. Найкращі історії світу
4902
-
Україна відбудувала останній з трьох мостів через Десну, які були зруйновані у 2022: фото
Бізнес 4329
Контакти
E-mail: [email protected]