Охорона здоров’я: під ударами ззовні і зсередини. До Дня держсанепідслужби

Нещодавно ми опинилися під “окупацією” коронавірусу, котрий щоденно посилює свій тиск, не відчуваючи адекватного супротиву з боку системи охорони здоров’я, яка, як і оборона, десятиліттями руйнувалася

Здоров’я, трудові ресурси, обороноздатність, рівень соціального та економічного розвитку є взаємообумовлені та нероздільні у своєму впливі на становище будь-якої країни у світі. Сьогодні майже ніхто не сумнівається, що багаторічна провальна політика в галузі оборони стала одним із ключових факторів того, що Україна від 2014 року зазнала значних втрат населення, територій, соціальної та економічної кризи, і досі перебуває у стані війни. А нещодавно ми опинилися ще й під “окупацією” коронавірусу, котрий щоденно посилює свій тиск, не відчуваючи адекватного супротиву з боку системи охорони здоров’я, яка, як і оборона, десятиліттями старанно руйнувалася. 

11 жовтня за календарем професійних свят відзначався День державної санітарно-епідеміологічної служби України. Проте, при діючому Законі України “Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення”, такої служби у нас сьогодні немає. Попри обіцянки щодо відродження ефективної профілактично-контрольної системи за захворюваністю і “створення санепідслужби європейського зразка” реформаторські потуги в охороні здоров’я далі ідуть за інерцією політиків з минулого.

Здоров’я населення є основою благополуччя будь-якої країни, і у системі ієрархії соціальних благ займає найвищі щаблі. Згідно Статуту ВООЗ, кожна країна формує свою систему охорони здоров’я, а уряди несуть відповідальність за здоров’я своїх народів, яка вимагає прийняття відповідних заходів соціального характеру в галузі охорони здоров’я.

Стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами – це санітарне та епідемічне благополуччя населення, як визначено вищезгаданим Законом “Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення”. Воно є надзвичайно важливим елементом національної безпеки, особливо у епоху глобалізації та інтеграційних процесів, і є практичною основою охорони здоров’я населення.

Однак, попри окремі тенденційні заяви, політики в Україні так і не збагнули суть забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Охорону здоров’я асоціюють насамперед із лікуванням хворих, ліжками, ліками, держпрограмами і закупівлями, забуваючи про профілактику захворювань. І цьогоріч пандемія COVID-19 оголила тіло незахищеної системи охорони здоров’я України, яка знищувалася і піддавалася різноманітним реформаторським експериментам роками. Від березня ми почергово і бездумно копіюємо західні методи тотальних і спрощених карантинів, майже не займаючись епідеміологічною роботою. Ми вже кілька разів малювали в своїй голові вихід на “плато” захворюваності і розслаблялися, не займаючись при цьому реальною профілактикою, підготовкою кадрів, не проводячи епідрозстежень, не локалізуючи і не ліквідуючи вогнища. Час невблаганно наблизив загрозливу фазу пандемії та поширення захворюваності у геометричній прогресії.

Ретроспективно погляньмо, як ми дійшли до нинішньої ситуації і чого досягла Україна (21 міністр та 4 в.о. міністра охорони здоров’я) за роки “реформ” галузі?

► Всупереч Конституції (ст. 49) від 1990 р. було ліквідовано 2200 лікарняних закладів (за даними Держстату станом на 2018 рік), скорочено 41 тис. лікарів всіх спеціальностей та 247 тис. середнього медичного персоналу.

Кількість закладів охорони здоров’я в Україні (Держстат, 1990-2019)

► Із 500 санаторно-курортних закладів (на 2010 р.) донині залишилося 169. Решта ліквідовані, реорганізовані, продані.

► Для захисту бізнесу “від тиску” ліквідовано Державну санітарно-епідеміологічну службу та державний нагляд за охороною здоров’я населення (тільки у березні 2020 р. держава нарешті додумалася повернути посаду Головного державного санітарного лікаря, однак профілактичної та контрольної структури у системі охорони здоров’я досі не відновлено). Передані від неї різним відомствам функції фактично є так званим “відомчим контролем”, а не реальним державним наглядом, забезпеченням профілактики та контролю захворюваності.

► Радикально змінено принципи фінансування медичної допомоги. Через передачу фінансування медицини до НЗСУ величезна частина населення залишилася взагалі поза можливістю отримувати гарантовану Конституцією медичну допомогу, і вона де-факто перетворилася для нього у платну.

► Триває депопуляція України, смертність стабільно перевищує народжуваність. За даними Євростату, Україна за 2 десятиліття втратила 7,13 млн. жителів. При нинішній тенденції до 2060 р. чисельність населення України становитиме 24,4 млн. (за прогнозами ООН). 427 сіл зникли з карти України (від 1990 р., за даними Верховної Ради України), і мова йде не про децентралізацію, а про обезлюднення.

Чисельність населення України, млн. осіб (Держстат, 1989-2019)

► Через захворюваність на гострі і хронічні хвороби тривалість життя українців відрізняється на 11 років від середніх показників тривалості життя у ЄС (при порівнянних рівнях на 1990 рік).

Актуальних даних про стан здоров’я населення, рівень захворюваності за класами хвороб, наявність і параметри факторів, що їх спричиняють, заходи з профілактики, якість продуктів харчування, води, повітря тощо за останні роки знайти неможливо. МОЗ України не веде такої статистики.

Як вже було згадано, публічні дискусії та ламання списів ведуться насамперед навколо коштів, які виділяються на лікування хворих. Так, щорічно зростає бюджет охорони здоров’я, у цій сфері щорічно знаходиться в обороті близько 500 млрд. грн. (державний та місцеві бюджети, видатки міністерств, відомств, витрати населення, виплати по тимчасовій і постійній непрацездатності, обсяг фармацевтичного ринку, “вдячність” пацієнтів тощо).

На фінансування закладів профілактики із цих коштів спрямовується менше 2 млрд. гривень, хоча відомий епідеміологічний принцип стверджує, що 1 гривня, витрачена на профілактику захворювань, економить від 10 до 100 гривень на лікування та збільшує тривалість життя людей.

Через захворювання населення ВВП країни втрачає в рік близько 122,5 млрд. грн. (22,5 млрд. через стаціонарне лікування та 100 млрд. – амбулаторне), від’ємний природній приріст у 0,66% щорічно зменшує його ще на 2,5 млрд. грн. Як показала ситуація із COVID-19, некваліфікована, непрофесійна протиепідемічна робота взагалі здатна зруйнувати економіку країни. При цьому впроваджувана система громадського здоров’я із власними методами моніторингу і спостереження та проектами нормативно-правових актів взагалі не діють.

***

Попри достатньо песимістичний аналіз ситуації в охороні здоров’я України, мені все ж хотілося б вірити, що у нашій державі є достатньо фахових патріотів для здорового аналізу реформ за роки незалежності та для виправлення необдуманих помилок попередників.

До дня Державної санітарно-епідеміологічної служби України хотів би побажати всім нам, аби в країну врешті-решт повернулося “санітарно-епідеміологічне благополуччя” не тільки як призабутий термін із Закону, а й як реальність. Справді хотілося б, аби наші співвітчизники могли жити довше та благополучніше, ніж зараз, в мирі, безпеці, здоров’ї та злагоді.

Зі святом, колеги!