Правочин, який боржник вчинив на шкоду кредитору називається фраудаторним. Для України це порівняно нове поняття, яке протягом останніх двох років активно впроваджується. Розбираємось, що це таке
Фраудаторний правочин – це відносне нове поняття в українському правовому полі. Згадуватись у судових вироках воно починає в 2019 році. З того моменту і по теперішній час, згідно даних ЄДРСР, цей термін фігурує у 600 судових справах.
Чіткого нормативного визначення фраудаторний правочин досі не має. Але зазвичай під ним розуміють правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору, або щось на кшталт цього. Це стосується справ, коли боржник хоче завчасно продати власне майно чи уступити його іншій особі, щоб його не стягнули на користь кредитора. І хоча наразі суди тільки формують понятійний апарат та специфіку вживання терміну «фраудаторності», можемо констатувати, що процес цей вже йде повним ходом.
Згідно постанови Великої палати Верховного суду по справі № 369/11268/16-ц від 3 липня 2019 року «Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження")».
Базове визначення поняття «фраудатрного договору» та «фраудатрності» дано у висновку постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19). Конкретно в ньому вказано наступне: «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
В подальших справах суди зазвичай застосовують саме цю конструкцію. Зокрема, 24 лютого 2021 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду при розгляді справи № 757/33392/16 зазначив, що «правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна».
Варто зазначити, що в постановах Верховного суду у справах №405/1820/17 від 24 липня 2019 року, №910/8357/18 від 28 листопада 2019 року, № 372/3541/16-ц від 13 травня 2020 року, № 922/1903/18 від 20 травня 2020 року, № 619/82/19 від 11 листопада 2020 року, чітко сформульована позиція, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Київський апеляційний суд скористався цією позицією 13 липня 2021 року в рішенні по справі № 754/6863/20, зазначивши, що «у переважній більшості фраудаторні правочини вчиняються між близькими родичами. У деяких із вказаних справ договори визнавались недійсними на підставі ст.ст. 203 і 215 ЦК України, у деяких ще додатково на підставі ст. 234 ЦК України, згідно з якою фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним».
Зразок застосування поняття «фраудаторності» можна побачити в висновку Верховного суду по справі № 693/624/19, від 19 травня 2021 року. Прес-центр Верховного суду сформував їх наступним чином:
«У справі, що переглядається:
- очевидно, що сторони оспорюваних договорів «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори) використовувався для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
- встановлені судами обставини дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.
До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать:
- момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ вчинило договори з особою, яка була його учасником на момент вчинення);
- ціна в оспорюваних договорах (сідловий тягач продано за 15 000 грн; інший сідловий тягач – за 100 грн; причіп фургон – за 100 грн);
- боржник, який відчужує ТЗ на користь свого учасника після пред’явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника».
Отже, можемо констатувати, що поняття «фраудатрності» поступово стає все більше вживаним в судовій практиці. Завдяки цьому оскаржувати фіктивні договори (які тепер називають фраудаторними) буде значно легше та ефективніше. Певною мірою, це може вплинути і на кількість шахрайства з переписом майна, оскільки стане очевидно безперспективність цього кроку.
