Поза/Кадрова криза. Нам треба зберегти суди

В публікації піднято проблему масового звільнення працівників судів та тривалого непризначення суддів Президентом, а також пояснюється невиправданість будь-яких закликів щодо нищення судової системи

Теза про те, що в Україні не вистачає суддів давно вже стала аксіомою. Останні дані за 2021 рік чітко демонструють також небезпечну тенденцію до звільнення працівників судів. Так, станом на 01 листопада 2021 року чисельність апаратів місцевих, апеляційних судів становить 27 797 посад, з фактично зайнятих 24 238 посад. Шляхом нескладного арифметичного підрахунку дізнаємось, що понад 3 500 вакансій працівників судів пустують.

В чому ж причина цієї кадрової кризи?

Об’єктивним поясненням появи «пустих» судів могло б слугувати недостатнє наповнення ринку праці фахівцями з юридичної спеціальності. Втім, статистика свідчить, що «право» продовжує очолювати рейтинги найпопулярніших спеціальностей.

Так, за офіційними даними Міносвіти (ЗНО) в 2020 році майбутні бакалаври найактивніше обирали чотири спеціальності: право (116 689 заяв), менеджмент (92147 заяв), філологія (76708 заяв), комп’ютерні науки (63410 заяв). В цьому році «право» займає ІІ місце (після філології), однак продовжує бути в ТОПі найпривабливіших професій. Такі дані дають підстави для висновку, що юристів випускається більш ніж достатньо, але чомусь вони не поспішають обирати суди в якості свого місця роботи.

То можливо причиною відтоку кадрів з судової системи є незадовільні умови праці та низький рівень зарплатні?

За інформацією Ради суддів України при існуючій системі окладів працівників судової гілки влади, середній оклад працівника у суді першої інстанції становить 7 тисяч 065 гривень, мінімальний – 4394 грн., максимальний – 12 215 грн., в суді апеляційної інстанції мінімальний - 4437 гривень, максимальний - 15 900 гривень, середній виходить 8638 гривень. Погодьтесь, досить скромно, особливо в порівнянні з іншими державними установами. Не кажучи вже про приватний сектор. А якщо ще взяти до уваги наявний високий рівень завантаження судів, то це не сприяє формуванню черг з охочих туди працевлаштуватись...

Дещо інша ситуація з суддями. Оклад судді першої інстанції стартує від 60 тис. гривень. Тобто сам по собі фактор розміру суддівської винагороди не мав би спричиняти появи «судів без суддів», але про збільшення їх кількості в Україні повсякчас звітують ЗМІ. При визначеній кількості 7295 суддівських штатних одиниць, повноваження на здійснення правосуддя мають трішки більше 4 800 суддів. І причин цьому також декілька.

Об’єктивних: відсутність понад два роки повноважної Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; масовий вихід суддів судів усіх інстанцій та юрисдикцій у відставку.

Суб’єктивною ж причиною можна назвати непідписання Президентом України указів про призначення суддів. На цьому питанні зосередимось детальніше.

Традиція тривалого «відлежування» в адміністрації Президента документів про призначення суддів на посади сягає ще початку 2000-х. Легенди про «додаткову перевірку майбутніх суддів», «таємні чорні списки» не втрачають свою актуальність навіть після чіткого закріплення на законодавчому рівні положення про те, що Президент України має винятково церемоніальну роль в кадрових процедурах судової влади та не вправі проводити жодні додаткові «ордалії» (випробування). Таємничості церемонії появи указів додає ще й те, що призначення суддів проходить не за порядковим номером надходження відповідних подань з Вищої ради правосуддя, а хаотично, чи відповідно до правила, яке не піддається законам формальної логіки.

Існування практики вибіркового призначення суддів на посади вкрай негативно впливає на судову владу навіть з психологічної точки зору. До прикладу, після закінчення 5-річного строку повноважень перебування на посаді судді, він проходить встановлені чинним на той час законодавством, стадії, однак указ про його призначення не видається. Йдуть роки, такий суддя називається «без повноважень», не вправі здійснювати правосуддя, але зобов’язаний ходити на роботу, проходити підвищення кваліфікації та дотримуватись всіх обмежень і правил, пов’язаних з суддівською професією. Колеги дивляться на нього або «скоса» (маючи величезне навантаження) або в кращому разі, зі співчуттям (хто ж позаздрить невизначенності). Або ж інша ситуація. Кандидат на посаду судді, пройшовши складні випробування, спеціальну підготовку, отримавши подання про призначення суддею, неочікувано та безпричинно потрапляє «за борт» корабля під назвою «Указ». Знову невизначенність та співчуття у зв’язку з «зависанням» на стадії призначення. 

Але найгірше, що в свідомості майбутніх та діючих суддів формується відчуття невідворотності «зависання» чиєїсь кандидатури на церемоніальній стадії призначення Президентом, що в свою чергу може спричинити формування толерантності до порушення закону на найвищому рівні. На моє переконання, судді повинні бути нетерпимі до порушення закону будь-яким і відносно будь-кого, та в законний спосіб протистояти порушенню прав. Якраз цим і було зумовлено звернення ряду суддів з позовами до Президента про визнання незаконною його бездіяльності та зобов’язання видати укази. 

Певне, прочитавши ці рядки дехто з вас подумає: «не ці так інші, когось колись призначать». Але давайте не забувати, на скільки для кожної людини важливе розуміння її унікальності. Віктор Франкл, якого без перебільшення називають одним з найвеличніших духовних вчителів людства ХХ століття, в своїй книзі «Сказати життю «Так» наводить міркування з приводу психологічного стану людей, які чекають та тривалий час знаходяться в стані невизначеності. На його переконання, відчуття власної унікальності властиве кожній людині і визначає в тому числі сенс кожного життя. Неповторна людина сама, неповторне те, що вона може, і має зробити, в тому числі своєю працею. Тому позиція «не цей, так інший» руйнівна, оскільки обезцінює людей, їхні чесноти, їхню працю та їхні законні сподівання. Ставлення до суддів, як до гвинтиків системи, нівелює їх високий статус в очах суспільства, знищує авторитет суддівської професії та професії працівника суду.

Має бути визначеність. Правова визначенність. Людська визначеність. Церемонія не означає дискрецію. Заклики до Президента не призначати суддів за будь-яких умов не можна визнати виправданими. Такі заклики не несуть за собою відповідальності, ні юридичної, ні політичної, для всіх, хто їх робить та підтримує. Для всіх, окрім самого Президента, який будучи Гарантом Конституції України зобов’язаний власним прикладом щоденно демонструвати дотримання вимог Основного Закону та інших законодавчих актів.

Справедливості заради потрібно сказати, що з початку цього тижня з’явились декілька указів про призначення суддів. Це означає, що крига невизначеності почала танути. Маю сподівання, що не дивлячись на настання зими, попереду не відбудеться «різких заморозків», які знову знерухомлять процес кадрового поповнення судової системи. Чи "заморозків" фінансування судової влади, які призведуть до звільнення тих людей, які залишаються працювати, не дивлячись на втому та відсутність належних заробітних плат.

Суд був та залишається єдиним майданчиком для мирного вирішення спорів, захисту та відновлення прав у демократичному суспільстві! Суд треба зберегти.