1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (надалі – ЦКУ).
За загальним правилом, яке міститься в ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦКУ, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦКУ шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (надалі – ТЗ), механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦКУ особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 (надалі – Постанова № 6).
Відповідно до п. 4 Постанови № 6 під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).
4. Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010–2011 роках, проведене Вищим спеціалізованим судом з розгляду кримінальних і цивільних справ (надалі – Узагальнення).
Відповідно до Узагальнення відповідачем при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виступають:
- володілець ТЗ;
- винна особа-володілець ТЗ;
- винна особа, яка неправомірно заволоділа ТЗ;
- власник (володілець) ТЗ, недбалість якого сприяла неправомірному заволодінню ним;
- роботодавець – за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків;
- страхова компанія – за шкоду, завдану застрахованою особою;
- батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, чоловік (дружина) у випадках, передбачених ст.ст. 1178, 1179, 1183, 1186 ЦК України та ст.ст. 1187, 1188 ЦК України.
Вирішуючи питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦКУ, слід визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну).
Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку.
У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами. У разі, якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без належного юридичного оформлення (наприклад, управління ТЗ без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за заподіяну шкоду.
Тобто, як правило, обидві ознаки володільця небезпечного об'єкта повинні мати місце, крім випадків, передбачених законом.
Крім того, відповідно до Узагальнення до помилкових Вищий спеціалізований суд з розгляду кримінальних і цивільних справ відніс рішення судів про стягнення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, з власника ТЗ й особи, яка ним керувала під час ДТП, солідарно.
Враховуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки:
- один лише статус власника джерела підвищеної небезпеки не є підставою для цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
- для притягнення особи до відповідальності за ст. 1187 ЦКУ необхідно довести, що вона на відповідних правових підставах (в т. ч. і на підставі довіреності) володіла об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, та здійснювала фактичну експлуатацію ТЗ.
Проте, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV (надалі – ЦПК) обов'язок по визначенню відповідача у справі покладається на позивача. Як показує практика, часто позивач через неправильне тлумачення законів або через кращі фінансові можливості власника ТЗ пред'являє позов або до власника ТЗ, або до власника та фактичного володільця авто.
У випадку залучення власника ТЗ як відповідача або співвідповідача у справі необхідно звертати увагу суду на неналежність відповідача (співвідповідача) з посиланням на вищевказані норми законодавчих актів.
Відповідно до ст. 33 ЦПК заміна первісного відповідача належним відповідачем, або залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача відбувається за клопотанням позивача. Таким чином, ЦПК не передбачає можливості заміни позивача за ініціативою суду.
Проте, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 16.06.2009 № 2 у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Висновки.
Аналіз правових актів, пов'язаних з розглядом питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, дозволяє стверджувати, що власник ТЗ, який на момент завдання шкоди не здійснював експлуатацію ТЗ та який належним чином оформив та передав право володіння ТЗ іншій особі, не може притягатися до відповідальності за завдану внаслідок ДТП шкоду.
І хоча на практиці зустрічаються позови із залученням власника ТЗ як відповідача або співвідповідача у справі, підстав для притягнення власника авто до відповідальності немає, оскільки у випадку наявності належним чином оформленої довіреності на володіння ТЗ він є неналежним відповідачем у справі.
