Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
28.08.2023 16:56

Як зрушити юридичні перепони на шляху "дерадянізації" системи спорту в Україні

Керуючий партнер юридичної компанії "Міжнародна консалтингова група", фахівець у галузі спортивного права, адвокат

Важливість правильної побудови суспільних відносин у цій галузі, як і цивілізованого державного управління, неможливо переоцінити.

Фізична культура і спорт є значним сегментом гуманітарної політики держави, і щоб говорити про порядок речей у цій сфері, правильним є розібратися у проблематиці саме організаційно-правових підстав функціонування її як окремого інституту громадянського суспільства. Останнім часом новини зі спортивних арен мають максимальну зацікавленість з боку громадськості, оскільки спорт на міжнародній арені є потужним елементом політичного інформування і впливу, є трибуною з донесення позиції держави. Тому важливість правильної побудови суспільних відносин у цій галузі, як і цивілізованого державного управління, неможливо переоцінити.

Спортивне право є системою нормативно-правових актів, які регулюють сферу фізичної культури та спорту. Останнім часом виникає багато питань з приводу необхідності зміни системи управління спортом і фізичною культурою, викорінення застарілої та неефективної “радянської” структури та побудування принципово нової. Але як можна впроваджувати нові методи управління, якщо базовий нормативно-правовий акт, який регулює сферу суспільних відносин – Закон України “Про фізичну культуру і спорт”, прийнятий ще у 1993 році і є майже копією радянського? З урахуванням змін, які вносилися увесь час незалежності, не можна сказати, що цей закон є жахливим. Але він все ж таки містить декілька принципових елементів, які не дозволяють зробити прорив у розвитку суспільних відносин у зазначеній сфері.

Деякими з головних перепон, зазначених у законі, на шляху “дерадянізації” українського спорту та сфери фізичної культури є, наприклад, функціонування фізкультурно-спортивних товариств, колективів фізичної культури, вплив центрального органу виконавчої влади (яким по суті є Міністерство молоді та спорту України (далі – Міністерство) на формування національних збірних і забезпечення національних федерацій, проведення національних змагань, що своєю чергою є порушенням Олімпійської хартії, у якій задекларовано недопущення втручання держави у справи спорту. Невластиві функції Міністерства створюють не тільки неприродну атмосферу у функціонуванні спортивних федерацій, а й формують багаторічний бюрократичний і корупційний механізм у галузі.

На початку 2020-х років, після чергової зміни керівництва українським спортом, ніби були задекларовані системні зміни, але на ділі відбулася чергова імітація. Це стосувалося насамперед нових можливостей фінансування галузі, що своєю чергою передбачало її перебудову. Початок 2020 року уся країна затамувавши подих спостерігала за розробкою і прийняттям Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор». Усі, окрім Міністерства молоді та спорту, Національного олімпійського комітету та народних депутатів-колишніх спортсменів, які є стейкхолдерами Міністерства. Хоча усі перераховані організації та особи повинні були б першими займати місця під час засідань Комітету ВРУ з податкової та митної політики.

Поясню: в усьому розвиненому світі спорт (аматорський, масовий, вищих досягнень) отримує фінансування від діяльності, пов'язаної з азартними іграми (лотереї, гральні автомати, покер, букмекерська діяльність). Також у більшості він отримує фінансування також від продажу алкоголю і тютюну, але то інша справа, ми зараз про гральний бізнес. До 2020 року ця діяльність не була належним чином врегульована й ось із прийняттям відповідного закону усе мало б отримати цивілізовану форму. У спортивних функціонерів також з’явився шанс передбачити у цьому законі механізм і обсяги відрахування на сферу фізкультури та спорту відповідних фінансових обсягів. Але вони свідомо чи по своїй некомпетентності не виявили ніякого інтересу до процесу підготовки цього законопроєкта, не висловили позицію і не спробували відстояти інтереси спортивної спільноти. В результаті закон був прийнятий без врахування норм, які є основою розвитку сфери у цивілізованих країнах.

Наступний фейл стався незабаром. Під впливом громадськості керівництво українським спортом у 2021 році підтримало ідею реалізації закону про меценатство у спорті. Але замість залучення фахівців у сфері нормопроектування і державного управління, за розробку взялося Міністерство разом із деякими народними депутатами-спортсменами у минулому, які визвалися бути стейкхолдерами цього державного органу. Національний Олімпійський комітет, як завжди, не виявив бажання проявляти будь-яку активність з будь-якого питання. Результат – у червні 2021 року було прийнято зміни до Закону України “Про фізичну культуру і спорт”, які б ніби-то мали врегулювати питання меценатства у спорті. Насправді усім, хто розуміється на основах нормотворчої діяльності та особливостях суспільних відносин у фізкультурно-спортивній галузі, одразу після опублікування, стало зрозуміло, що цей нормативно-правовий акт є мертво народженим – не створює ніяких прав та обов’язків, не передбачає механізмів. Цей проєкт мав би створити сприятливі умови та зацікавити меценатів і бізнес вкладати у масовий спорт та спорт вищих досягнень. Він мав бути комплексним, вносити зміни до Податкового кодексу, змінити структуру системи спорту на дворівневу “клуб > федерація”, встановити механізм залучення приватних коштів у фінансування спорту та механізм отримання преференцій від держави за участь у фінансуванні гуманітарного проєкту. Цього не сталося. Очевидно, що ті, хто має відношення до прийняття рішень у системі державного управління фізичною культурою і спортом, не дуже зацікавлені були у прогресивному розв'язанні цього питання і свідомо провалили роботу над проєктом.

Окремої уваги заслуговує правовий режим функціонування спортивних федерацій і в першу чергу національних. Адже усі вони мають організаційно-правову форму громадського об’єднання. Закон України “Про громадські об’єднання” є доволі універсальним та базовим і, як показує правозастосовча практика, є не зовсім прийнятним саме для сфери управління фізичною культурою і спортом. Кожного разу під час проведення чергової конференції або виборів керівних органів спортивних національних федерацій, вся країна спостерігає за черговим скандалом. Не оминула ця доля і Національний Олімпійський комітет України. Під час чергових виборів до цієї поважної організації виявилося, що система виборів давно побудована так, щоб і виборів особливо ніяких не було. І ця проблема кореспондується на більшість федерацій – кожен новий керівник намагався зробити так, щоб контролювати усі подальші вибори. Далі вирішувалося питання членства, адже воно безпосередньо стосувалося і наступних виборів. І знову ми бачимо одну і ту ж мету – намагання залишити усе, як є, не дати можливості впровадження будь-яких змін, а відтак заблокувати будь-який розвиток і прогрес.

Висновок. Системні зміни у законодавстві, яке регулює сферу фізичної культури та спорту напрошуються дуже давно. Кожен новий керівний склад Міністерства мав безліч можливостей і величезний запас часу, щоб змінити архітектуру основи функціонування галузі. Спортивна громадськість готова була у будь-який час увімкнутися в роботу і надати будь-яку допомогу. Але кожного разу усе закінчувалося нічим, а точніше прийняттям якихось актів, які не несуть жодних юридичних наслідків.

Що потрібно реалізувати найближчим часом у питанні “дерадянізації” галузі та вдосконалення нормативно-правового регулювання?

  1. Розробка і прийняття нового закону Про фізкультуру і спорт, де передбачити дворівневу структуру «клуб>федерація», ліквідувати ФСТ, впровадити нові методи фінансування популяризації здорового способу життя, зайняття фізкультурою і спортом через реалізацію грантової системи;
  2. Перегляд усіх функціональних можливостей фінансування спортивних федерацій без посередництва Міністерства, недопущення втручання у роботу федерацій через організацію проведення змагань, призначення тренерів і складів національних збірних, затвердження правил і регламентів проведення змагань;
  3. Відпрацювання реального механізму залучення фінансів і можливостей меценатів у фізкультуру і спорт;
  4. Відпрацювання реального механізму відрахувань на розвиток спорту з продажу алкоголю, тютюну, організації азартних ігор;
  5. Вироблення актуальної організаційно-правової форми для перезавантаження федерацій;
  6. Повна синхронізація і приведення у відповідність нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері фізичної культури та спорту, нормам Олімпійської хартії;

 

І усе це потрібно і можна було зробити уже давно!

Відправити:
Теги: спорт
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи