Конституційна скарга: інструмент чи бутафорія?

Наймасштабніші в історії незалежної України нормативні трансформації в частині судової реформи нарешті «запрацювали». Відтепер громадяни начебто зможуть подавати скарги до Конституційного суду. І це право має кожен, хто вважає, що застосований в остаточном

Наймасштабніші в історії незалежної України нормативні трансформації в частині судової реформи нарешті «запрацювали». Відтепер громадян и начебто зможуть подавати скарги до Конституційного суду. І це право має кожен, хто вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні власної справи закон України суперечить Конституції України.

При цьому, отримавши право на конституційну скаргу, представники бізнесу, а також значна кількість інших суб’єктів, втрати ли право на звернення щодо тлумачення Конституції. Таке право, яким раніше міг скористатися будь хто, залишилося лише в Президента України, щонайменше 45-ти народних депутатів; Верховного Суду; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради АР Крим.

Щодо тлумачення законів – Конституційний Суд втратив відповідне повноваження. Фактично цим займатимуться суди загальної юрисдикції при вирішенні конкретних справ та узагальненні судової практики. Це, ніби, правильно. Водночас, перехідні положення конституційних змін не передбачають, що робити Конституційному Суду з тими зверненнями, які вже знаходяться в його провадженні. Тобто про них наразі можна забути. А що ж до конституційних скарг?

Конституційна скарга – українські реалії.

Право на подання конституційної скарги закріплене у статті 55 Конституції України. Так, відповідно до п 3 згаданої норми «кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом».

За словами Голови Конституційного Суду Юрія Бауліна, «перша конституційна скарга вже надійшла... Очікуємо щорічно понад 7 тисяч конституційних скарг».

Одразу ж виникає, як мінімум два питання.

По - перше, незрозумілим є саме поняття «конституційна скарга». Який зміст в нього вкладає вітчизняний законодавець. Адже на міжнародному рівні існують різні підходи щодо його тлумачення. Тому доцільним було б прояснити на законодавчому рівні, шо ж це за новація і як її застосовувати в Україні. Доречно в даному випадку пригадати вислів Рене де Карта: «Визначте значення слів і ви позбавите людство половини його облудних уявлень».

По - друге, а де ж той порядок звернення та, зокрема, розгляду, відмови у розгляді тощо? У якому законі? Напевно у Законі України «Про Конституційний суд», але ж ним зазначені питання не врегульовано. Видається забули. За фактом ми маємо законодавчо не визначений порядок розгляду таких скарг. І коли цей недолік буде усунений – невідомо. Всі добре знають як «швидко» в Україні зазвичай вносяться зміні до законодавства. Тому розглянути подані конституційні скарги суд не зможе, як то кажуть, до кращих часів. Отже, обурені неконституційністю законодавчих положень – зачекайте, до поки хтось ініціює необхідність вдосконалення законодавства з цього питання, а влада, в свою чергу, прийме відповідні зміни.

Хто ж має передбачити такі неузгодженості? Можливо сам Конституційний Суд? Але ж судова влада це виконавець закону, а тому не логічне її втручання до законопроектної роботи. Про це мали б подумати депутати, приймаючи чергові зміни до Основного закону. І цікаво до якого? Відповідно до п. 4 Указу Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» «нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення». Але ж в 2014 році після прийняття змін до Конституції її не було оприлюднено. Видається порядок набуття чинності Основного Закону порушений. І тому виникає риторичне питання – «Чи є в нас Конституція взагалі?». Між тим, вона має бути взірцем для всіх громадян України і, головне, для перших її осіб. В протилежному випадку це спричинить хаос у державі. В ласне він наразі і відбувається в Україні. То про які якісні реформи можна вести мову.