Зміни до постанови № 209 запроваджують звільнення від низки адміністративних зборів і держмита, водночас залишаючи виклики щодо запобігання зловживанням і забезпечення цифрової доступності.
Війна завжди вимагає від права гнучкості, але водночас — непохитності у принципах. Постанова Кабінету Міністрів від 6 березня 2022 року № 209 уже кілька разів змінювалася, пристосовуючись до нової реальності, де фронт може проходити не лише по карті, а й крізь життя кожного громадянина. Останні зміни — це не просто чергова «правка» у документ, а спроба дати тим, хто втратив дім, бізнес чи спокій, інструменти для відновлення хоча б частини свого правового статусу.
внутрішньо переміщені особи та мешканці окупованих чи прифронтових територій;
юридичні особи та ФОП, що були зареєстровані або змінили місцезнаходження у зв’язку з війною.
Йдеться про відміну адміністративних зборів та держмита за:
реєстрацію прав на нерухомість та їх обтяжень;
внесення змін до відомостей про бізнес у ЄДР;
надання паперових витягів із реєстрів;
реєстрацію чи розірвання шлюбу, зміну імені, повторну видачу актових документів;
проставлення апостиля на офіційних паперах.
Але тут є деталь, яка змушує зупинитися. Якщо ви отримуєте ці ж послуги онлайн через «Дію» — платити все одно доведеться. Логіка зрозуміла: електронний сервіс має свої витрати та алгоритми оплати. Але чи не створює це парадокс — що у XXI столітті у прифронтових містах люди будуть змушені шукати папір та принтер, щоб уникнути додаткових витрат?
Чому це важливо: право як форма виживання
У мирний час реєстраційні платежі здаються технічними нюансами. Але на війні кожна гривня може бути останньою. Коли під обстрілом ти втрачаєш житло, можливість зареєструвати нову адресу чи оформити спадщину без фінансових перепон стає питанням не зручності, а виживання.
Міжнародна практика підтверджує це. Після землетрусів у Туреччині 2023 року уряд ухвалив тимчасове звільнення від адміністративних платежів у зонах стихійного лиха, аби люди могли швидко відновити документи та право власності. Аналогічно, у Хорватії після війни 90-х держава покривала витрати на реєстрацію майнових прав для біженців та переміщених осіб. І в обох випадках це не просто зменшувало навантаження, а й пришвидшувало відновлення економічної активності.
Темна сторона питання: ризики зловживань
Досвід показує, що будь-яка «пільга» — це шанс для недобросовісних гравців. У 2015 році в Сирії, під час громадянської війни, безкоштовна реєстрація майна на звільнених територіях призвела до хвилі фальсифікацій: підроблені довідки про місце проживання, фіктивні угоди з нерухомістю, підставні ФОП.
В Україні ризики аналогічні. Пільговий доступ до реєстраційних дій може стати «вікном можливостей» для рейдерства. Достатньо підробити документ про місце реєстрації чи тимчасове переміщення — і вже відкривається шлях до незаконного переоформлення бізнесу або майна. Тут постає питання — чи зможе держава знайти баланс між швидкістю надання допомоги та запобіганням зловживанням?
За роки діяльності в якості приватного адвоката мені доводилося бачити, як навіть за наявності пільг, люди не можуть скористатися правами через брак інформації або складні процедури. У Європейському Союзі у випадках криз часто застосовують принцип «one-stop shop» — коли громадянин приходить в один центр і вирішує всі документальні питання без потреби бігати між установами.
На моє переконання Україні варто піти далі й:
Автоматизувати підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи або мешканця прифронтової зони — через інтеграцію реєстрів.
Запровадити відтерміновану оплату для онлайн-послуг через «Дію» для цієї категорії громадян, щоб цифрові сервіси не ставали менш доступними.
Створити спрощені канали комунікації між нотаріусами, судами та реєстраційними органами для пришвидшення процедур.
Очевидно, що війна — це час, коли право або гнеться під натиском хаосу, або стає тим каркасом, що утримує суспільство від розпаду. Кожне звільнення від плати, кожне спрощення процедури — це не лише про бюрократію, це про довіру. Люди, що втратили дім, бізнес або близьких, не повинні втрачати ще й віру у власну державу.
Зміни до постанови № 209 — це крок у правильному напрямку. Вони зменшують фінансовий тягар і символічно підтверджують: держава намагається бути поруч. Але без комплексного підходу й запобіжників від зловживань цей крок може виявитися лише тимчасовою підтримкою, а не стійким рішенням.
Війна вчить нас, що справжня цінність права — не в розмірі мита чи збору, а у здатності захистити людину там, де все інше вже зруйноване.
