Примара мораторію: чи стане Указ №538/2025 новим суспільним договором між державою і бізнесом?
Коли країна воює — фронт утворюється не лише на лінії зіткнення, а й у серці економіки. Бізнес-активність, довіра до держави, інвестиційна привабливість — усе це критично важливі елементи національної безпеки. Саме тому Указ Президента №538/2025 викликає стільки питань, сподівань і скепсису. Звучить рішуче: мораторій на безпідставні перевірки. Але чи здатна політична воля зламати звичку системи тиснути, карати й контролювати замість підтримувати, сприяти і гарантувати свободу дії?
Між юридичною формальністю та політичним маніфестом
На мій погляд, цей указ не просто президентська директива. Він — спроба заявити, що держава хоче змінити парадигму: з каральної — на партнерську. Однак, з огляду на правову природу таких документів, ми маємо справу з класичним прикладом «м’якого права». Указ має силу для виконавчої гілки влади, але не обов’язковий для парламенту, судів чи прокуратури. Тому його реалізація залежить не від рішень, а від характеру, амбіцій і... політичної атмосфери.
Секрети гібридності: що саме приховує текст рішення РНБО?
Документ працює як трисекційна ракета. Перша секція — конкретні доручення виконавчим органам: терміни, KPI, контроль. Друга — рекомендації парламенту: ухвалити низку законопроєктів, з яких лише деякі вже мають політичну підтримку. Третя — меседж силовикам: перегляньте, будь ласка, кримінальні провадження. Формально — ніби все охоплено. Фактично — справжній результат можливий лише при синергії всіх трьох блоків. А от синергія у нашій політичній реальності — це, радше, виняток, аніж правило.
Міф про мораторій: замість заборони — гра з ризиками
Рішення не встановлює всеосяжної заборони на перевірки. Мова йде лише про обмеження щодо суб’єктів з «незначним ступенем ризику». Це повертає нас до старої як світ теми: хто визначає ризик, за якими критеріями, і чому одні компанії стають «незначними», а інші — «підозрілими»?
Закордонний досвід, наприклад, Великої Британії або Канади, демонструє ефективність ризик-орієнтованого підходу лише за умови абсолютної прозорості: усі критерії — у відкритому доступі, процедура — оскаржувана, ухвали — мотивовані. В українських умовах ризик перетворити цю ініціативу на «індульгенцію для своїх» виглядає загрозливо реальним.
Судова практика: де межа між тиском і контролем?
Рішення ЄСПЛ у справах щодо надмірного втручання держав у господарську діяльність (наприклад, Іванов проти Росії або Функе проти Франції) чітко демонструють: будь-яке втручання повинне бути не лише передбаченим законом, а й необхідним у демократичному суспільстві. Українські силові органи часто діють у межах формальної законності, але без фактичної необхідності. Це й створює правовий вакуум — і підґрунтя для скарг у міжнародні інстанції.
Парадокс тиску: чим «швидший аудит», тим вища ймовірність маніпуляції
Указ зобов’язує силовий блок провести ревізію кримінальних проваджень проти бізнесу у 30-денний строк. Мета зрозуміла: очистити простір від фіктивних справ. Але метод — сумнівний. За браком часу буде не глибокий аналіз, а «галочкове» закриття справ або, навпаки, їх «консервація» як спосіб тримати бізнес на гачку. У міжнародній практиці — зокрема, в Італії та Іспанії — подібні кампанії закінчувалися скандалами: намагання держави швидко «відпустити бізнес» призводило до формалізму та втрати довіри.
Законопроєкти як лакмусовий папір намірів
Найпотужніший інструмент змін — не указ, а парламентські закони. Указ «рекомендує» ухвалити низку законопроєктів, але ключовими є два: №12439 (зміни до КПК) і №5838 (відповідальність для контролерів). Якщо ці два документи не пройдуть у залі, жоден мораторій не врятує бізнес від чергового візиту зі «збитками у бюджет» і «тимчасовим вилученням серверів».
Відкритий ризик-орієнтований підхід — це можливість. Закритий — це схема. Якщо критерії ризику будуть відомі лише інспекторам, ми отримаємо не реформу, а ліцензію на вибіркову лояльність. У Грузії після податкової реформи 2005–2006 років ризик-орієнтований підхід спрацював, бо кожен підприємець знав, як уникнути перевірки: сплати податки, не змінюй бенефіціара, не працюй з офшорами. У нас же поки що — тиша.
Контроль чи партнерство: філософія правового переходу
Насправді указ не про перевірки. Він про нову модель взаємодії. Якщо держава — партнер бізнесу, вона будує довіру, а не шукає зачіпки. Якщо — каральна машина, то будь-який інструмент — навіть мораторій — буде сприйматися як тимчасова пауза перед черговим наступом. Тому центральне питання не в технічному виконанні указу, а в зміні парадигми.
Реальний прорив — це поява підзаконних актів, які закріплять критерії ризику, уніфікують процедури перевірок, запровадять відповідальність інспекторів. Усе інше — димова завіса. Саме тут правники мають працювати з урядом: не лобіювати інтереси бізнесу, а будувати систему, що не залежить від персоналій і політичної погоди.
Указ №538/2025 — це не відповідь, а запитання. Він не змінює систему, але примушує її рухатися. Якщо парламент підтримає критичні закони, якщо виконавча влада розробить прозорі підзаконні акти, якщо правоохоронці не зімітують перегляд справ — це стане першим кроком до нової правової етики: коли закон — не інструмент покарання, а основа довіри.
Але для цього доведеться боротися. І бізнесу. І правникам. І суспільству загалом. Бо за кожним формальним мораторієм стоїть щось набагато більше — моральний вибір держави: ким вона хоче бути для тих, хто ще має сміливість створювати в цій країні робочі місця, сплачувати податки і будувати майбутнє.
