Трансформація громадянського суспільства в умовах війни

Обирати і обиратись – право тих хто може захистити свій вибір.

Нині воїни Збройних Сил України, які виконують священну місію, героїчно боронять Вітчизну від рашистських загарбників. Відважні захисники рідної землі захищають європейську цивілізацію від брутального варварства і жорстокості, демонструючи світові непохитну стійкість і самопожертву в обороні, неймовірну доблесть та відвагу під час наступу, вражаючи своїм професіоналізмом і вмінням використовувати сучасну зброю та техніку.

Водночас інформаційний простір країни і світу збурюють новини про хабарництво і безлад, розкрадання та корупцію серед чиновників-бюрократів.
Тож варто вкотре незаангажовано проаналізувати засади кадрової політики органів державної влади, яка відповідно до шостої статті Конституції  України поділяється на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до п’ятої статті  право визначати і змінювати конституційний лад в державі належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Мало того, в Конституції України наголошено, що ніхто не може узурпувати державну владу.

Вихідними положеннями для розбудови Української держави стали загальнолюдські твердження – постулати, що стали втіленням загальнолюдських природних цінностей, серед яких найважливішими є життя, а також цінності, проголошені Великою французькою революцією: свобода, рівність і братерство, втілені в «Декларації прав людини і громадянина» 1789, а надалі стали основою основних цінностей Загальної Декларації прав людини ООН, 1948, сформульовані в її першій статті: «Всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і сумлінням та повинні чинити у стосунках між собою в дусі братерства», викладені в Преамбулі Основного Закону України.

У першому розділі «Загальних засад» чітко розставлені пріоритети розбудови держави, зокрема визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Однак ці презумпції та принципи досі вкрай повільно імплементуються в українську правову систему. Лише у 2019 році було прийнято «Виборчий кодекс України», а Закон України «Про нормативно-правові акти» донині очікує прийняття, тощо. Своєю чергою це призводить до низки колізій в українському законодавстві та суспільно-політичній і економічній сферах.

Наступна теза закладена у другій статті Конституції: суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Протиріччя, закладені в цій статті, а саме наявність у складі держави автономного утворення та міст з особливим статусом, стали каталізаторами негативних процесів серед сепаратистськи налаштованих груп населення і готової до агресії сусідньої держави. Так само інші протиріччя Конституції України та законодавства призводять до певних негативних наслідків. Зокрема, так звані підзаконні акти спотворюють норми Конституції України та законів. Прийняття різних підзаконних актів, окрім наказів, спрямованих на виконання норм Конституції та законів, має бути заборонене, а всі зміни та інновації вноситись до законів.

Внутрішні чинники, передусім тотальна корупція у всіх щаблях влади і бюрократія, а нині широкомасштабна зовнішня агресія рф створили умови, за яких майже неможливо виконати приписи третьої статті Конституції України, які за своєю суттю є нормами прямої дії. Однак свідомі громадяни, доводячи своє право жити у державі, цінності якої визначені в статті першій, наголошують на другій частині п’ятої статті, в якій зазначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, і тільки народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Патріоти своїм власним життям закарбовують конституційні гарантії в свідомості прийдешніх поколінь.

Відповідно до цього конституційного положення про пряме народовладдя, незрозумілим є факт відсутності інструментарію прямого впливу громадян на органи державної влади, та засадничі питання існування держави, зокрема: 1) прийняття необхідних законів та змін до законодавства через пряме волевиявлення; 2) вибори голів органів державної влади на державному та місцевому рівнях (голів обласних адміністрацій, управлінь, очільників прокуратур областей і районів); 3) вибори суддів всіх рівнів та інші питання, які має вирішувати український народ.

Однак уряд все ж попіклувався про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, розробивши постанову Кабінету Міністрів України № 996 щодо формування громадських рад при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях. Згідно  з цією постановою органи державної влади проводять консультації з громадськістю для залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів. Проте цей документ не вирішує питання виконання вимог п’ятої статті Конституції України.

Варто згадати наступне. Вимогою Європейського Союзу для отримання безвізового режиму, а надалі вступу до спільноти, було прозоре конкурсне призначення на посади в органи державної влади. Та в травні 2022 року було прийнято Закон України, відповідно до якого передбачено спрощену процедуру вступу на посади державної служби та посади в органах місцевого самоврядування у період дії воєнного стану. Такі особи призначаються без конкурсного відбору, обов’язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад». Це вкрай негативно впливає на рівень виконання покладених обов’язків, а також сприяє зростанню корупції. Чиновницький апарат в умовах масового виїзду українців за кордон, захоплення значної території ворогом та інших негативних чинників, а також необхідності збільшення кількості військових і резерву, має бути скорочено на 2/3. Скорочених держслужбовців із органів влади доцільно направити до продовження проходження служби державі до лав Збройних Сил України.

Наголошую, в умовах війни громадянське суспільство зробило деякі неймовірно важливі кроки до розбудови країни. Були створені і діють загони самооборони. Триває надання всебічної підтримки Збройним Силам України. Притаманна українцям взаємодопомога й взаємовиручка переросла у безперечно героїчний волонтерський рух… 

Український народ довів свою спроможність будувати суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Однак, окрім героїчного жертовного спротиву агресору, на часі потрібно реалізувати і першу частину статті п’ятої Конституції України про те, що Україна є республікою. При цьому вкотре зазначу, що Державним символом держави, закріпленим у Конституції України є герб Війська Запорозького Низового, на якому зображений козак із рушницею. Маємо згадати, що право обирати і бути обраним у Козацькій республіці мали тільки ті, хто був готовий зі зброєю в руках захищати державу, суверенітет, незалежність, права та її свободи.

У Козацькій республіці козаки обирали отаманів, старшину і суддів. Кожного кошового обирали лише на рік. Найславніших і найбільш шанованих  переобирали протягом п’яти і більше років. Наприклад, Іван Сірко отаманував протягом 15 років, а Петро Калнишевський – протягом 10 років. 30 січня 1648 року козаки, очолювані чигиринським сотником Богданом Хмельницьким атакували польський загін, що охороняв Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, і змусили його відступити. Козацьке Коло обрало Богдана Хмельницького гетьманом Війська Запорозького.

Відповідно до статті четвертої Конституції України в Україні існує єдине громадянство, а підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Необхідність збереження держави, самостійності і незалежності вимагає від законних представників українського народу: Президента та народних депутатів України, внести до законодавства зміни, згідно з якими всі громадяни, які претендують на будь-яку посаду у владі, мають: 1) відповідати віковим, освітнім, морально-психологічним критеріям; 2) скласти кваліфікаційні іспити на знання української мови; 3) скласти незалежні кваліфікаційні іспити у незалежних центрах оцінювання; 4) пройти відкритий, публічний конкурсний відбір доброчесності. Всі документи особи,  його рахунки, дані всіх реєстрів тощо, яка претендує на державну посаду, мають бути повністю відкриті.

Керівники органів державної влади та правоохоронних органів на рівні республіки, областей та районів мають обиратись. Це стосується і прокурорів, які мають відстоювати права громадян у разі їх порушення правоохоронцями і чиновниками, а не навпаки. А щодо суддів, які є представниками третьої гілки влади, що мають бути на сторожі справедливості та законності, то їх мають також обирати громадяни. Так само як обирали суддів за часів Козацтва. У разі неналежного виконання своїх обов’язків всі високопосадовці незалежно від попередніх заслуг повинні розуміти, що ті, хто їх обрав, можуть їх усунути з посади або не переобрати на наступний термін.

Вчергове наголошу, право обирати і бути обраними повинні мати тільки ті особи, хто: 1) не перебуває на психіатричному обліку, 2) не нарко- та алко- залежний, 3) має не нижче аніж середній рівень освіти, 4) володіє державною мовою, 5) склав іспит на знання Конституції України та знання історії України, 6) не внесений до реєстру корупціонерів, 7) постійно проживає в України та не є громадянином іншої держави, 8) військовозобов’язаний. Останній пункт є обов’язковим. Тільки за підтвердження цих критеріїв особа може бути внесена до Реєстру виборців. І тільки особа, яка є в Реєстрі виборців і користується цим правом і обов’язком, тобто є свідомим громадянином, може бути висунута як кандидат на будь-яку посаду в державі, президента, депутата Верховної Ради України, державного службовця, правоохоронця, судді, засідателя і присяжного. Кожен із цих державних посадовців повинен вдома мати зброю і за потреби відразу стати до лав Збройних Сил України, щоб боронити свій вибір, права і свободи Українського народу.

Усі документи, перелічені вище, обов’язково повинні бути в «ДІЇ». Так само і Реєстр виборців має бути відкритим, щоб кожен, хто має сумніви у сумлінності виборця або обранця, міг публічно заявити про його недоброчесність. Громадяни інших держав, законспіровані особи, особи, котрі відбувають покарання, особи, які перебувають за будь-яких обставин за кордоном – всі, хто не може за тих чи інших обставин свідомо і незалежно здійснювати своє відкрите волевиявлення, не повинні брати участі у виборах. Звісно, кожен пункт цих тез потребує обговорення та подальшого обґрунтування. Однак слід пам’ятати, що лише за такої еталонної моделі, перевіреної на досвіді виживання вільних і незалежних держав вільного Світу, Україна вистоїть і переможе.

Складний і звитяжний історичний шлях, яким пройшли українці, гідний великого європейського народу. Війна не повинна залишитись у спадок нашим нащадкам. Подвиги героїв як взірець виконання військового та громадянського обов’язку, вписані кров’ю в Літопис боротьби українського народу за незалежність, завжди будуть нагадувати прийдешнім поколінням, якою ціною завойовується свобода, як здобувається право бути вільною,самодостатньою нацією.