Закон «Про віртуальні активи» (далі також – Закон) - перша спроба врегулювання цивільно-правового аспекту обороту віртуальних активів, що отримала законодавче закріплення. Кілька попередніх законопроектів щодо легалізації ринків криптовалют / віртуальних валют так і залишилися нереалізованими.
Не зайвим буде нагадати, що інститут віртуальних активів в українському законодавстві вже закріплено у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Чинна дефініція визначає віртуальний актив як цифрове вираження вартості, яким можна торгувати у цифровому форматі або переказувати і яке може використовуватися для платіжних або інвестиційних цілей. У цьому визначенні звертає на себе увагу визнання можливості використання віртуальних активів для платіжних цілей, на відміну від концепції Закону «Про віртуальні активи». Тим не менш, із набранням чинності Закону «Про віртуальні активи» зазначене визначення буде викладено у новій редакції, у відповідності до норм Закону, які втілюють абсолютно іншу мету та інший підхід.
Одразу спробуємо відповісти на питання, а чому, власне, віртуальні активи, а не криптовалюти, криптоактиви, віртуальні валюти і т.ін.? Пояснення тут дуже просте. Віртуальні активи охоплюють широке коло активів, не лише тих, що створені для використання як засоби обміну та платежу, але й інших, що посвідчують майнові права, мають ознаки цінних паперів тощо. Криптоактиви та криптовалюти – це ті ж самі віртуальні активи та віртуальні валюти, принцип обігу яких засновується на криптографічних алгоритмах. Але криптографія – це лише технологія, завтра їй на заміну може прийти інша, а правове регулювання не може настільки залежати від технічних питань. Тож термін «віртуальні активи» є цілком слушним.
Звернімо увагу на запропоноване в Законі визначення: віртуальний актив – нематеріальне благо, що є об’єктом цивільних прав, має вартість та виражене сукупністю даних в електронній формі. З точки зору об’єктів цивільних прав віртуальні активи, дійсно, найбільш відповідають нематеріальним благам, точніше, відокремленій категорії нематеріальних благ. Разом з тим, під наведене визначення можна підвести чимало об’єктів, що за своєю сутністю не відносяться до об’єктів регулювання Законом, приміром, будь-яка комп’ютерна програма цілком відповідає наведеній дефініції. Тож, очевидно, наведена дефініція є неповною, у ній відсутні ознаки, що дозволяють відокремити віртуальні активи від інших об’єктів в електронній формі.
Закон запроваджує класифікацію віртуальних активів, зокрема, як забезпечених і незабезпечених, причому якщо перші посвідчують майнові або немайнові права, зокрема права вимоги на інші об’єкти цивільних прав, та другі не посвідчують жодних майнових або немайнових прав. Неважко зрозуміти, що флагман криптовалют Bitcoin відноситься до незабезпечених віртуальних активів.
У разі забезпечення віртуального активу, емітованого резидентом України, валютними цінностями, цінними паперами або деривативними фінансовими інструментами такий віртуальний актив визнається фінансовим віртуальним активом.
Фінальна редакція Закону закріпила багаторівневу систему контролю та регулювання обігу віртуальних активів, чого не було у попередніх редакціях. Так, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері обороту віртуальних активів, раніше було визначено Міністерство цифрової трансформації, яке наділялося досить широким спектром повноважень… проте цього було явно недостатньо, оскільки самостійно Мінцифра не могла контролювати вплив віртуальних активів – криптовалют на грошово-кредитний ринок, сек’юриті-токенів – на ринки цінних паперів тощо. Наразі цю прогалину усунуто. По-перше, в ухваленій редакції Закону замість прямої вказівки на Мінцифру використано більш обтічний термін «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері обороту віртуальних активів». Крім того, в Законі прямо закріплено, що оборот на території України забезпечених валютними цінностями віртуальних активів, емітованих резидентами України, здійснюється в порядку, встановленому Національним банком України, а оборот віртуальних активів, емітованих резидентами України і забезпечених цінними паперами або деривативними фінансовими інструментами, здійснюється в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.
Зазначеними повноваженнями вплив НБУ та НКЦБФР не вичерпується. Так, у разі запровадження НБУ заходів захисту відповідно до Закону України “Про валюту і валютні операції” вони стосуватимуться також віртуальних активів. Обмін віртуальних активів на валютні цінності, відмінні від національної валюти (гривні), дозволяється лише у випадках визначених НБУ. Інші питання компетенції НБУ та НКЦБФР регламентовані, зокрема, ст.ст. 17 – 18 Закону.
Досить спірна норма: віртуальні активи не є засобом платежу на території України та не можуть бути предметом обміну на майно (товари), роботи (послуги). Мета її запровадження зрозуміла: убезпечити грошово-кредитну систему України від неконтрольованого впливу криптовалютних операцій, які, по суті, здійснюються поза банківською сферою та поза контролем держави. Чи правильно вибрано метод – питання. Для порівняння, це приблизно те саме, що сказати, що кінь перестав бути конем, якщо ми не можемо їздити на ньому верхи. Абсолютно очевидно, що криптовалюти типу Bitcoin створювалися саме для здійснення обмінних та платіжних операцій, для жодного іншого використання не призначені, і хочемо ми того чи ні, але вони є і залишатимуться засобами платежу.
У сусідній Росії з аналогічною метою використали інший підхід: Федеральний Закон «Про цифрові фінансові активи, цифрову валюту та про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації» розділив цифрові фінансові активи та цифрову валюту і визначив для них різні режими правового регулювання. Цифровими фінансовими активами за російським законом визнаються цифрові права, що включають грошові вимоги, можливість реалізації прав за емісійними цінними паперами, права участі в капіталі непублічного акціонерного товариства, право вимагати передачі емісійних цінних паперів, які передбачені рішенням про випуск цифрових фінансових активів, випуск, облік та обіг яких можливі лише шляхом внесення (зміни) записів в інформаційну систему на основі розподіленого реєстру, а також в інші інформаційні системи. Цифрова валюта являє собою сукупність електронних даних (цифрового коду або позначення), що містяться в інформаційній системі, пропонуються та/або можуть бути прийняті в якості засобу платежу, що не є грошовою одиницею Росії, грошовою одиницею іноземної держави та/або міжнародною грошовою або розрахунковою одиницею, та/або в якості інвестицій і у відношенні яких відсутня особа, зобов’язана перед кожним власником таких електронних даних, за винятком оператора та/або вузлів інформаційної системи, зобов’язаних лише забезпечувати відповідність порядку випуску цих електронних даних та здійснення у їх відношенні дій по внесенню (зміні) записів в таку інформаційну систему її правилам. Ключове в останньому визначенні – визнання відповідних електронних даних засобами платежу, відмінними від фіатних грошей та іноземної валюти. При цьому якщо цифрові фінансові активи є цілком прийнятними для російської правової системи об’єктами, то ставлення до цифрових валют є діаметрально протилежним. Юридичні особи, що діють відповідно до російського законодавства, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб або інших корпоративних утворень, створені на території Росії, а так само фізичні особи, що перебувають у Росії не менше 183 днів протягом 12 місяців підряд, не мають права приймати цифрову валюту в якості зустрічного надання за товари, роботи, послуги, що надаються ними, або іншим чином, що дозволяє передбачати оплату цифровою валютою товарів (робіт, послуг).
По суті, йдеться про визнання цифрової валюти засобом платежу і заборону такого її використання. Причому ця заборона стосується, так би мовити, «приймаючої сторони». Очевидно, що визнання із забороною використання і невизнання – кардинально різні правові режими, перший з яких видається набагато більш вдалим (навіть з огляду на природну необхідність запровадження певного механізму санкцій).
Повертаючись до українського Закону, очевидно, із набранням ним чинності резонансні придбання нерухомості за криптовалюту залишаться екзотичним минулим. Щоправда, це не стосується об’єктів, розташованих за межами території України, оскільки на них поширюватимуться правові режими відповідних іноземних держав. Питання щодо можливості придбання певних товарів за кордоном за криптовалюту і їх подальшого імпорту в Україну остаточно не вирішено, але навряд чи його перспективи є райдужними (як мінімум, податківці визнають такий імпорт безоплатною передачею товару).
На цьому варто було б поставити крапку або, скоріше, три крапки, адже Закон містить безліч новел, які варто було б розглянути. Проте доцільно робити це дозовано.
Хоча ні, все ж таки відзначимо, що Закон вийшов трохи загадковий у питанні набрання ним чинності. Він набирає чинності з дня набрання чинності законом України про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування операцій з віртуальними активами, але не раніше дня опублікування цього Закону. Закону ж про внесення змін до Податкового кодексу немає навіть на обрії… І хтозна, коли він з’явиться… Може, через рік… А може, й завтра… Скільки того клопоту…
