Мирова угода чи приховування іншого правочину

Не завжди судові спори між суб’єктами господарювання завершуються рішенням суду про задоволення або відмову у задоволенні певних вимог. Не рідким явищем є укладення сторонами господарського спору мирової угоди.

Не завждисудові спори між суб’єктами господарюваннязавершуються рішенням суду про задоволенняабо відмову у задоволенні певних вимог.Не рідким явищем є укладення сторонамигосподарського спору мирової угоди.

Мироваугода- це письмова домовленість сторінсудового процесу, що укладається з метоюврегулювання спору на основі взаємнихпоступок і стосується прав та обов'язківсторін та предмета позову. Законодавчевизначення поняття «мирова угода» можназнайти у ст. 77 ЗУ «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом» (надалі - Закон), «мироваугода» - це домовленість між боржникомі кредиторами стосовно відстрочкита/або розстрочки, а також прощення(списання) кредиторами боргів боржника,яка оформляється шляхом укладення угодиміж сторонами.

Право учасниківспору укладати мирову угоду передбачаєтьсяст78 Господарського процесуального кодексуУкраїни,(надалі - ГПК).

В сучаснихумовах, мирова угода слугує не лишеальтернативним способом розв’язанняспору між сторонами, а також є інструментомдосягнення балансу економічних інтересівучасників спору та збереження партнерськихстосунків між учасниками спору.

Слід врахувати,що мирова угода, це не лише процесуальнийінструмент для врегулювання спорів, ай разом з тим, різновид договору. А отже,щодо мирової угоди, окрім норм ГПК таЗакону, можуть застосовуватись нормиЦивільногокодексу України(надалі - ЦКУ) в частині укладення,виконання та розірвання договорів.

Мироваугода може бути укладена на будь якійстадії розгляду справи, також укладеннямирової угоди можливе і вже під часвиконання судового рішення.

Для укладеннямирової угоди під час розгляду справив суді сторони мають надіслати до суду,в якому розглядається справа, заяви, вяких чітко мають розписати умови угоди.

В мировійугоді на стадії виконання (в тому числіпримусового) судового рішенняслід передбачити порядок чіткий порядокзадоволення вимог кредитора. Така мироваугода подається на затвердження досуду, яким було винесено судове рішенняна основі якого і було відкрито виконавчепровадження.

Частина 3статті 78 ГПК передбачає, що мирова угодаукладена між сторонами спору можестосуватись лише прав та обов’язківучасників спору щодо предмету спору.Як зазначалось вище, укладення мировоїугоди сторонами спору є правом осіб. Аотже згідно статті 22 ГПК, реалізуючиправо на укладення мирової угоди, сторонимають не допустить порушення прав іншихосіб. Якщо під час затвердження мировоїугоди буде з’ясовано, що все ж таки маємісце порушення прав будь кого з учасниківпроцесу, або ж інших осіб, то суд незатвердить відповідну угоду. Укладеннямирової угоди має бути спрямоване нанастання реальних правових наслідківта мати на меті укладення саме мировоїугоди для врегулювання спору що виникміж учасниками процесу.Якщо судом буде встановлено, що підукладенням мирової угоди сторонинамагались заключити інший договір,тобто одним договором скрити інший, судвідмовить у затвердженні такої угоди.

Як приклад,можна навести справу №904/4634/14,яка розглядалась Вищим господарськимсудом України. Судом було встановлено,що відповідачем виступало підприємство,що є власником жилої будівлі, а позивачем– підприємство, що надавало послуги зутримання жилого будинку та прилягаючоїтериторії. Предметом позову булостягнення суми заборгованостіз відповідача розмірякої становив 1 209 077,01 грнза фактично виконані, але не оплаченіроботи та надані послуги. В суді першоїінстанції сторони спору вирішили укластимирову угоду, відповідно до умов якої,відповідач,в рахунок погашення заборгованостіперед позивачем, передавав позивачубудинок, яких знаходиться у власностівідповідача.За результатами розгляду мирової угоди,судом було відмовлено у затвердженніугоди посилаючись на те, що суд не можевстановити факт відсутності порушенняправ інших осіб, а позов було повністюзадоволено, та вирішено стягнути звідповідача заборгованість у повномуобсязі. Позивач не погодився з рішеннямсуду щодо відмови у затвердженні мировоїугоди та звернуся до Апеляційногогосподарського суду, якого просивскасувати рішення місцевого суду вчастині відмови затвердження мировоїугоди, та все ж таки затвердити цю угоду.Але апеляційним, а згодом і касаційнимсудом, у задоволенні відповідного позовубуло відмовлено. Судиапеляційної та касаційної інстанціїобґрунтовували це тим, що під видоммирової угоди, сторони бажають укластиінший договір, а саме договір купівлі– продажу житлового будинку, якимволодіє відповідач. А отже, так як сторонине бажали настання правових наслідківпередбачених укладенням мирової угоди,така угода не може бути затвердженою.

Також доситьцікавим є рішення Вищого Господарськогосуду України по справі №910/13488/14. Поданій справі, судом було встановлено,що у відповідача виникла заборгованістьперед позивачем у розмірі 1 353728,77 грн. Судпершої інстанції задовольнив позов тавирішив стягнутиз відповідача на користь позивача 1 250000,00 грн. основного боргу, 86 997,81 грн. пені,16 730,96 грн. 3 % річних та 27 074,57 грн. судовогозбору.На етапі виконавчого провадження догосподарського суду надійшла заява прозатвердження мирової угоди, згідно зякою відповідач в рахунок погашеннясвоєї заборгованості перед позивачемзобов’язувався передати позивачу 1/2частину нежитлової адміністративноїбудівлі з влаштованими приміщеннямидля обслуговування та ремонту автомобілівплощею 1.221,6 кв. м. СудамиІ та ІІ інстанції відповідна заява небула задоволена з тих же підстав, що іу попередньому рішенні, тобто судвважав, що під укладенням мирової угодисторони бажають приховати факт укладеннядоговору купівлі продажу частининерухомості, що належить відповідачу.Алецікавим це рішення є тим, що хоча судиі визнали факт того, що сторони малибажання приховати даний договір, судкасаційної інстанції при мотиваціїсвого рішення зазначив посилання нач.2статті 235 ЦКУ, що передбачає:якщобуде встановлено, що правочин буввчинений сторонами для прихованняіншого правочину, який сторони насправдівчинили, відносини сторін регулюютьсяправилами щодо правочину, який сторонинасправді вчинили.Вищийгосподарський суд по цій справі зазначивнаступне: Судами встановлено, щозатвердження даної мирової угодиспрямоване на здійснення іншогоправочину, а саме: договору купівлі-продажунерухомого майна - 1/2 частини нежитловоїадміністративної будівлі, який сторонинасправді хотіли вчинити та щодо якогочинним законодавством встановленівимоги, додержання яких є необхіднимта обов'язковими для чинності правочину.Таким чином суди дійшли підставноговисновку, що подана на затвердженняГосподарського суду міста Києва мироваугода від 01.09.2015, укладена між позивачемта відповідачем, не відповідає приписамст. 657 ЦКУ.

Після визнаннята затвердження господарським судоммирової угоди спір, який виник міжсторонами спору вважається таким, щоврегульований. Але це не означає, щовідповідач по справі не може порушитивиконання зобов’язань. На такі випадкизаконодавством передбачено можливістьзвернення позивача до суду з вимогоюспонукання відповідача до виконаннямирової угоди. Для прикладу можнарозглянути справу№ 6-274цс15, якарозглядалась Верховним судом України.Судами попередній інстанцій булоз’ясовано, що позивач звернувся до судуз вимогою стягнути з відповідачівзаборгованість у розмірі 369тис. 354 грн 30 коп.,що еквівалентна сумі 21 тис. євро. Привирішенні спору судом 1 інстанції,сторони вирішили укласти мирову угоду,відповідно до якої, відповідачі визнавалинаявність у них перед позивачемзаборгованості, та зобов’язувались їїпогасити. Але відповідачі не виконувалисвої зобов’язання передбачені мировоюугодою. А тому позивачзвернувся до суду, з позовом про спонуканнядо виконання відповідачами мировоїугоди, яку ж вони і підписали. Порезультату розгляду цієї заяви, судзадовольнив вимоги позивача. Відповідачіне погодились з таким рішенням суду, таподали заяву до апеляційного суду.Апеляційним судом, рішення якогопідтримав і касаційний суд позоввідповідачів було задоволено, рішеннямісцевого суду про примусове виконаннямирової угоди було скасоване. Позивачзвернувся до Верховного суду України,з вимогою перегляду постанов касаційногота апеляційного суду. Перевіривши всіобставини справи Верховний суд Українидійшов висновку, що заява позивачапідлягає задоволенню, постановиапеляційної та касаційної інстанційпідлягають скасуванню, а рішеннямісцевого суду, яким було вирішеновиконати мирову угоду в примусовомупорядку, залишили в силі. На підтвердженнятільки но, що викладеній позиції, такожслід навести справи №910/7549/15-г та № 910/21940/15 ВищимГосподарським судом України в 2015 році.

Суди можутьвідмовити у затвердженні мирової угодине лише тоді, коли мирова угода може невідповідати вимогам ЦКУ. Якщо текстмирової угоди не відповідає закону, абоза своїм змістом угода є такою, що неможе бути виконана у відповідності зїї умовами, або якщо така угода остаточноне вирішує спору чи може призвести довиникнення нового спору. Мирова угодане може вирішувати питання про права іобов'язки сторін, які можуть виникнутиу майбутньому. Для прикладу слід навестисправу №904/6409/14.Місцевим та апеляційним судом булоприйнято рішення про затвердженнямирової угоди. Відповідач не погодивсяз такими рішеннями та звернувся доВищого господарського спору України звимогою скасувати рішення судівпопередньої інстанції.Судом касаційної інстанції буловстановлено, що суди попередніх інстанційдопустилися помилки, затверджуючимирову угоду, оскільки текст угоди невідповідав вимогам процесуальногозаконодавства, а від так, ця мирова угодане підлягає затвердженню.

У якостівисновку хотів би зазначити, що мироваугода – чинний механізм врегулюванняспорів на будь-якому етапі судовогорозгляду та примусового виконаннярішення. Проте, цей механізм має своїособливості, зокрема мирова угода неповинна укладатися сторонами з метоюприховання іншого правочину, в інакшомувипадку мирова угода може бути незатверджена судом.