Президент Ізраїлю став заручником пропагандистських штампів

Нам слід боротися не з окремими проявами хибного бачення певних етапів нашої історії, а спрямовувати відповідні засоби інформаційної політики на повне викорінення різного роду етнічних стереотипів.

         Нещодавній виступпрезидента Ізраїлю Реувена Рівліна на парламентських слуханнях у ВерховнійРаді, присвячених 75-им роковинам трагедії в Бабиному Яру, сколихнув українськугромадськість та викликав низку дискусій стосовно доречності його слів.Зрозуміло, що політик дозволив собі доволі контраверсійні репліки, які девчомуне є припустимими. Але з даної події не слід робити трагедію або катастрофу,оскільки Україна не понесла при цьому жодних втрат, навіть суто символічних.

            Перш за все, варто одразу ж відкинути будь-які спробирадикального реагування на заяви ізраїльського президента, наприклад, вимагативід Верховної Ради відповідної постанови або оголошення Міністерствомзакордонних справ ноти протесту. Вище зазначені заходи не принесуть потрібногорезультату, а лише спричинять цілу низку взаємних звинувачень, які поступовооформляться у вигляді глибокого політичного конфлікту. У даному випадку вартозгадати нещодавню ситуацію зі скандальною резолюцією Сейму Республіки Польща.На момент своєї появи вона, як відомо, викликала значний резонанс вукраїнському суспільстві. Але протягом короткого періоду часу ця подія пересталабути потужним інформаційним приводом, оскільки не отримала свого продовження увигляді аналогічних провокативних дій з боку Києва.

            Фактично можна провести аналогію між заявою РеувенаРівліна та резолюцією польського Сейму в контексті того, що вони зорієнтованіне стільки на дискредитацію українців, скільки на, так би мовити, «власногоспоживача». Особливо, якщо брати до уваги партійну та ідеологічну приналежністьчинного президента Ізраїлю, зміст його виступу у Верховній Раді стає цілкомзакономірним та очікуваним.

            Таким чином, варто зазначити, що, не дивлячись нанекоректність слів Реувена Рівліна, Україна не понесла жодних політичних втрат.Насправді проблема полягає не стільки в змісті виступу ізраїльського політика,скільки в тому, що до цього часу радянський міф про «злих українськихнаціоналістів» існує та культивується не лише серед окремих верств нашогосуспільства, а й активно підтримується закордоном. Зрозуміло, що цевідбувається не без допомоги російської пропаганди. Тому, перш за все, слідборотися не з окремими проявами хибного бачення певних етапів нашої історії, аспрямовувати відповідні засоби інформаційної політики на повне викоріненнярізного роду етнічних стереотипів.