Декомунізація VS демократизація
Насадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшості членів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методів комуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
В Україні триває інтенсивнакампанія декомунізації, передбачена відповідним законом. Попри те, що більшістьгромадян віддає перевагу економічним і соціальним реформам над ідеологічнимитрансформаціями, в суспільстві все ж є розуміння того, що від символічних пам’ятоктоталітарного минулого слід якнайшвидше позбутися. Адже в противному випадкуРосія без кінця експлуатуватиме цю ідеологічну інфраструктуру в якостіінструменту маніпулювання свідомістю мільйонів українців. Власне, аспектпротистояння зовнішньому ворогові з його інструментами символічної боротьби єнайбільш суттєвим виправданням декомунізації.
Разом з тим, все те, що законідентифікує як пам’ятки тоталітарних режимів минулого, одночасно є складовоюісторичної пам’яті кількох поколінь людей, частиною звичного для них буденногожиття. Це важко заперечити і ще важче швидко і безболісно змінити. З власногодосвіду спілкування з людьми можу сказати, що найчастіше спротив, наприклад,перейменуванню вулиць чи населених пунктів носить абсолютно неідеологічний, ачисто звичаєвий характер. Коли люди зроду-віку були іллічівцями чикіровоградцями, їм важко за мить перетворитися на чорноморців та інгульців. Ідалеко не тому, що вони ностальгують за радянським минулим, а просто через те,що це звично для них, вкорінено в їх повсякденному житті і в буденному побуті.Це суто психологічний, а не політичний момент.
Найбільш показовим прикладом суперечностейдекомунізації, мабуть, є історія з перейменуванням Кіровограда. Після того, якнову назву «Інгульськ» категорично відторгли жителі обласного центру,профільний комітет ВР запропонував інший топонім – Кропивницький, на честьвідомого українського драматурга, який жив і працював у місті. Однак останнісоціологічні опитування, проведені двома незалежними центрами, показали, щобільше 80% містян виступають проти вказаного варіанту. Натомість найбільшпріоритетною після «Кіровограду» альтернативою залишається історична назваміста – Єлисаветград.
Це саме той випадок, коли офіційнадержавна політика наштовхується на спротив місцевої громади, тиск на яку абодії всупереч волі якої дорівнюватиме обмеженню демократії в регіонах. Очевидно,якщо і далі рухатися цим шляхом, можна лише збурити значну частину населеннязамість того, щоб працювати на зменшення соціальної напруги в країні. Подібніситуації засвідчують той факт, що доволі неефективно і навіть небезпечно боротисяпроти символів комуністичного минулого виключно механічним демонтажем існуючогоспадку. Процес декомунізації має бути частиною комплексної культурної таідеологічної політики держави, яка повинна включати систематичну реалізаціюпросвітницьких заходів, чітку програму освіти і нову історію України. При чомуне переписану вкотре історію нашого минулого, а саме історію нової сучасноїУкраїни, відліком якої є наші дні. Інакше ми ніколи не примиримо ворогуючітабори нашого трагічного «вчора». Для того, щоб громади не противилисянововведенням, їх треба мотивувати прийняти нове, донести до них, чому це такважливо і необхідно для теперішнього і майбутнього. Та головне, абиальтернативи старому і віджитому були так само близькими і зрозумілими длямісцевих жителів, викликали в них почуття солідарності і гордості за свій край,місто, село чи вулицю.
Врешті-решт, не варто рубати зплеча. Масова свідомість – явище надзвичайно інертне, тому будь-які історичнізміни треба впроваджувати поступово. Якщо ті ж кіровоградці хочуть, аби їхмісто називалося Єлисаветградом, хай буде по-їхньому. Можливо, ця назва не такапатріотична, однак вона краща з ідеологічної точки зору, ніж Кіровоград. Вартобути більш терплячими і розуміти, що вчорашня вулиця Леніна сьогодні не станевулицею Бандери без когнітивного дисонансу у свідомості її жителів. Анасадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшостічленів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методівкомуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
- Юридичне регулювання sweepstakes: основні аспекти та огляд за юрисдикціями Роман Барановський вчора о 16:19
- Нелегальний ринок тютюну: як зупинити мільярдні втрати для бюджету України? Андрій Доронін вчора о 15:05
- Перевірка компаній перед M&A: аудит, юридичні аспекти та роль менеджера Артем Ковбель вчора о 02:12
- Адвокатура в Україні потребує невідкладного реформування Лариса Криворучко вчора о 01:14
- Ретинол і літо: якими ретиноїдами можна користуватися влітку Вікторія Жоль 01.04.2025 09:44
- К вопросу о гегелевских законах диалектики. Дискуссия автора с ИИ в чате ChatGPT Вільям Задорський 01.04.2025 06:23
- Рекордні 8549 заяв на суддівські посади: що стоїть за ключовою цифрою пʼятого добору? Тетяна Огнев'юк 31.03.2025 21:11
- Med-Arb: ефективна альтернатива традиційному врегулюванню спорів Наталія Ковалко 31.03.2025 17:54
- Искусство наступать на грабли Володимир Стус 31.03.2025 17:05
- Нова судова практика – відсутній обов’язок надсилання копії скарги виконавцю Андрій Хомич 31.03.2025 16:01
- НАБУ: невиправдані надії Георгій Тука 31.03.2025 15:48
- Податкове резидентство для енерготрейдерів з іноземними бенефіціарами Ростислав Никітенко 31.03.2025 12:41
- Фінансова модель університетів майбутнього Віталій Кухарський 31.03.2025 12:21
- Шукайте жінку! Білоруський варіант Євген Магда 31.03.2025 09:09
- Спільний контроль у бізнесі: чому статус має значення? Анастасія Полтавцева 30.03.2025 19:23
-
У рейтингу мільярдерів Forbes з'явилось поповнення від України
Бізнес 40994
-
Колишній власник Галі Балуваної пояснив вихід з бізнесу: Було некомфортно
Бізнес 31803
-
"Супутник Притули" змінив правила гри: як Україна вплинула на фінський космічний бізнес
15315
-
Треба багато, але окупності нема. Чому в Україні так довго будуються скляні заводи
Бізнес 10211
-
Сотні контрактів. Про що говорить масова закупівля Європою сучасних танків та БМП
10070