Ми маємо подолати хибну стратегію виходу з економічної кризи

Інвестиції не приходять самі, їх треба залучати. А для цього необхідно чітко визначитися, куди саме, в які галузі ми хочемо запрошувати інвесторів.

Повноцінному притоку інвестицій в українську економікузаважає чимало факторів, найбільш важливими серед яких є бойові дії в країні,політична нестабільність і, безумовно, тотальні масштаби корупції. Все церобить економічне середовище вкрай непередбачуваним, а тому інвестори неризикують зайвий раз вкладати кошти в Україну. Як результат, стимули длярозвитку вітчизняної економіки практично відсутні.

В будь-якому разі інвестиції не приходять самі, їх требазалучати. А для цього необхідно чітко визначитися, куди саме, в які галузі михочемо запрошувати інвесторів. Ясна річ, що у важких кризових умовах ми неможемо зробити привабливими всі сфери економіки, які мають хороший потенціалдля розвитку. Тому вкрай важливо визначити центри економічного відродженнякраїни, локомотиви виходу з кризи і забезпечення подальшого зростання. Миповинні знайти свої галузеві бренди і зробити їх обличчям української економікина світовому ринку. Здавалося б, нехитра пропозиція, адже це і так очевидно.Однак логіка кризи, як правило, пропонує йти по шляху найменшого опору, що впідсумку заводить в глухий кут. Мова йде про те, що в умовах кризи уряд заінерцією експлуатує традиційні експортні галузі, часто дискримінуючи ті сфери,які на даний момент є менш прибутковими. І в цьому полягає головна пастка.

Приміром, зараз Україна найбільше заробляє від експортусировини і сільськогосподарської продукції. Отже, наш пріоритет - АПК. Трохиодужає металургія чи хімічна промисловість - список поповниться останніми.Водночас, наприклад, наука й освіта у нас за звичкою стають жертвами бюджетногосеквестру, мовляв, вони і так на утриманні, куди в них ще вкладати.

На жаль, з такою логікою ми ризикуємо плисти за течією щебозна скільки часу. Нам потрібен дещо  «нестандартний» підхід до вирішення проблеми.Всупереч поганій пострадянській традиції, під час кризи необхідно інвестуватисаме в науку і освіту, а не урізати їх фінансування для латання бюджетнихдірок. Вчені (причому саме економісти) давно довели, що економічне зростання врозвинених країнах прямо залежить від успіху в розвитку фундаментальної науки.У сучасному світі взагалі неможливо досягти адекватної конкурентоспроможностіна міжнародному ринку, якщо країна не розробляє високотехнологічний продукт.Сьогодні Україна бездарно і безвідповідально розтрачує свій інтелектуальнийпотенціал, і, схоже, ніяких реальних планів кардинально змінити ситуацію у наснемає. Якщо терміново не змінити підхід, залишаючи науку і освіту традиційнимиаутсайдерами, імперативи світової економіки залишать аутсайдером нашу країну,причому надовго.

Інша можливість - оборонна промисловість. Нині це тасфера, в яку не інвестувати просто неможливо, враховуючи зовнішні та внутрішнізагрози національній безпеці. По-перше, озброєна новою якісною зброєю армія -потужний фактор стримування ворога, значить - гарант цілісності і стабільностідержави, а значить - перша необхідна умова для інвесторів. По-друге, важливо непросити або купувати зброю, а робити її самим. Адже на оборонку, за великимрахунком, може працювати пів країни. Знову ж, це і високі технології, без якихне виробити сучасну зброю, і можливість заробляти на експорті. Тому дужеважливо сприймати оборонпром не просто в якості щита державної безпеки, а втому числі в ролі стратегічного суб'єкта економіки.

Зрештою, навіть агросектор має велике інноваційнезначення, якщо акцентувати увагу не на сировинних поставках, а на затребуванійі дорогій екологічно чистій продукції. Для цього у нас є величезні ресурсніможливості.

Все це очевидно і лежить на поверхні. Проблема лише втому, чи здатні ми ламати стереотипи у визначенні пріоритетів економічногорозвитку в умовах кризи. Якщо так - вихід є, якщо ні - то залишається, укращому випадку, тільки ілюзія перспективи.