Нещодавно Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про нову програму державної підтримки аграріїв.
Постраждалі від несприятливих погодних умов агровиробники отримають дотацію за втрачені посіви. Головні проблеми цієї програми держпідтримки – вона не вирішує джерело проблеми (недорозвинений ринок агрострахування), а також – ефективність реалізації, адже не всі кошти в рамках програми підуть тим фермерам, хто не зміг би продовжувати бізнес без підтримки.
Ці дотації постраждалим від негоди аграріям матимуть свої обмеження - максимальна площа втрачених посівів, за які фермери отримують компенсацію – 50 гектар. Враховуючи, що при повній втраті врожаю фермери отримають 4700 гривень за гектар втрачених посівів – максимальна сума держпідтримки на отримувача обмежена 235 тис. грн.
Аналізуючи держпідтримку – варто починати з банальних питань. Кожного разу, коли приймається рішення про держпідтримку є два банальні питання. Перше – чи отримають компенсацію ті, хто найбільше її потребує. Інакше кажучи – чи отримають підтримку ті, хто міг би збанкротувати без цієї підтримки. Друге. Яка частка реципієнтів дотації могла би обійтися без держпідтримки?
Введення обмеження в 50 гектарів підвищує шанс, що допомогу отримують ті, хто її потребують. Але відповідь на друге питання не є настільки очевидною. Цього року будуть виплачувати компенсацію за посіви, що загинули і в поточному і в 2020му році. А отже – будуть виплачуватись компенсації тим аграріям, котрі вже пережили втрату врожаю та пройшли (або проходять) через наступний цикл виробництва. Ті ж компанії, для яких втрата минулорічного врожаю виявилася фатальною, які припинили свою діяльність – вони цю компенсацію не отримають.
Чи змогли би обійтися без держпідтримки компанії, що постраждали від засухи в 2021му році? Подивимось у наступному році, коли буде можливість розрахувати, яку частку компенсація зайняла в загальному доході отримувачів допомоги. Адже якщо сумарний обсяг компенсації склав лише кілька відсотків від доходу компанії – виникають великі сумніви, що ця компенсація для цієї, окремо взятої компанії, є необхідною для виживання.
Але навіщо взагалі було створювати цю програму? Через негоду фермери зазнали неочікуваних збитків, котрі ставлять під загрозу їх бізнес. Але проблема цього підходу в тому, що такі самі фермери, котрі зазнали збитків через негоду будуть і в наступному році і через рік. І за цією логікою - вони знов будуть потребувати державної підтримки. Відтак – від програми буде важко відмовитись.
Значний нюанс такого підходу - якщо ситуація повторюється з року в рік – то це не неочікувана подія, це прогнозований ризик для бізнесу. І зазвичай ризики в бізнесі контролюється через страхування. Для того, щоб не зазнати неочікуваних збитків від ДТП – перевізники страхують автівки. І нам годі уявити ситуацію, коли перевізник приходить до держави просити про держпідтримку через неочікувані збитки внаслідок автотрощі.
Практика страхування існує і для аграріїв, котрі можуть застрахувати свій врожай від несприятливих погодних умов. Проте станом на зараз - ринок агрострахування в Україні недорозвинений. В Україні, станом на 2017й рік було застраховано лише близько 650 тис. гектарів земель, або лише 1,5% від загальної кількості сільгоспземель. Для порівняння, в США кількість застрахованих посівів сягає 75%.
І тут ми підходимо до ключової проблеми цієї програми. Це сигнал, який держава подає аграріям. «Не хвилюйтесь, якщо ви втратите врожай – держава компенсує вам втрати». Відтак, виникає питання. А який тоді сенс малим агровиробникам страхувати свої посіви? Таким рішенням держава витісняє приватних гравців – страхові компанії, і як наслідок - не сприяє розвитку приватного ринку агрострахування. Недорозвинений ринок агрострахування збільшує кількість фермерів, що потребує держпідтримки. Наявність фермерів, що зазнали збитків через врожай створює тиск на владу щодо продовження цієї держпідтримки.
