Путім почав розбудову Євразійського Союзу з питання про російську мову. Українські можновладці виступають з ним за одно.
Не буду довго щось доводити, тільки нагадаю, що нинішня українська влада знову піднімає на щит питання про російську мову, як другу державну, або як мову з особливим статусом. Можна було б на це не звертати уваги, якщо би, по-перше, російська мова, як державна не вводилася в реальне життя практично уже сьогодні. Попри те, що відповідний Закон України вимагає від державних службовців знати українську мову і користуватися нею в практичній державній службі, різні азарови, єфремови і інші їм подібні просто нехтують українською мовою і Законом України.
По-друге, ни нішні українські можновладці у своїй стратегії (хоч і не розуміють, що це таке) стараються бути вірними путіністами, навіть хочуть перевищити його в стараннях відносно захисту російської мови в Україні. Як не дивно, але наша влада, сповідуючи путінізм, робить все навпаки по відношенню до власної держави в прямому і фігуральному розумінні. Наприклад, ось одне з перших доручень Путіна в ролі Президента Росії: «Правительству РФ совместно с органами государственной власти субъектов РФ обеспечить: введение обязательного экзамена по русскому языку, истории России, основам законодательства РФ для трудящихся-мигрантов, за исключением высококвалифицированных специалистов», – цитує доручення Путіна РІА «Новості». (NR2.ru: http://www.nr2.ru/kiev/385834.html)
В цьому контексті хочу звернути увагу шановних співвітчизників на чотири важливі, на мій погляд, обставини.
Перша. Здавати екзамен з російської мови зобов’язані будемо ми з вами і в тому випадку, якщо захочемо поїхати на декілька місяців на заробітки на найнепристижніші роботи, а високваліфікованих спеціалістів можна заманити пільгою незнання російської мови. Але, як ставитися до мов в Росії - це внутрішня справа Росії, незалежно від того, як ми до цього ставимося.
Друга. Зневажливе ставлення до української мови значної частини українських можновладців має глибокі імперські коріння і зумовлене не труднощами вивчення української мови, а психологією великоруського держиморди і на це не можна не звертати уваги. Для того, щоб бути великоруським держимордою не обов’язково бути етнічним великоросом. З глибоким сумом необхідно визнати, що своїх і варяжних запроданців завжди в толерантному українському суспільстві було чимало
Третя. Прошу не звинувачувати мене в максималізмі чи радикалізмі, але боротьба української влади за російську мову приведе до того, що з часом навіть українських депутатів заставлять вивчати російську мову і здавати відповідний екзамен. Не смійтесь, але якщо і далі так піде, то українська мова знову відкотиться на рубежі «дєрєвєнської» мови для анекдотів і художньої самодіяльності.
Четверта. Спільні зусилля російської і нинішньої української влади виходять далеко за межі мовного питання, а представляють собою один з напрямів відновлення Російської імперії у формі Євразійського Союзу. Тому не випадково великоруські держиморди в Росії і в Україні так старанно опікуються статусом російської мови в Україні. Як і в радянські часи вони йдуть на русифікацію всього євразійського (російського імперського) простору з «єдиною мовою міжнаціонального спілкування».
Мені дуже хотілось би помилитися в тому, що я написав, але це можливе лише тоді, коли ми всі будемо не байдужими і зуміємо в нашій власній державі відстояти нашу чудову і багатостраждальну мову наших предків, коли ми зуміємо виконати заповіт великого українця про те, щоб чужого навчатися, але й свого не цуратися. Мій заклик до боротьби за неподільний статус української мови, як державної, ніяким чином не треба розцінювати як заклик до боротьби проти російської мови, бо боротьба «за» - це не обов’язково боротьба «проти», як це розуміли і розуміють більшовики. Хто не з нами, той не обов’язково проти нас, а може бути просто за себе.
