Майнові непорозуміння у шлюбі: принцип добросовісності у дії

У минулому році Верховним Судом України сформовані правові позиції за низкою справ, які стосувалися оспорювання правочинів з підстав відсутності згоди іншого подружжя на укладання угод щодо спільного цінного майна.

У минулому році Верховним Судом України сформовані правові позиції за низкою справ, які стосувалися оспорювання правочинів з підстав відсутності згоди іншого подружжя на укладання угод щодо спільного цінного майна. Слід погодитися з думкою, що Верховний Суд поступово «ламає схеми», що в цілому іде на користь стабільності цивільного обороту та захисту добросовісних очікувань. Прецедентними є справи № 6-533цс16 від 30.03.2016 р. та № 6-1587цс16 від 12.10.2016 р.

Як відомо, через зачіпки з площини сімейного права свого часу можна було оспорити внесення до статутного капіталу цінного майна, яке не вимагало нотаріального посвідчення правочину. Таким чином зводилися рахунки між колишніми партнерами по бізнесу (повернення майна, коштів), а конкуруючі норми корпоративного та сімейного права вітчизняні суди, як правило, вирішували на користь сімейних устоїв та начебто ошуканих подружжя.

Резонансними були випадки, коли на відчуження спільного нерухомого майна давалася подружня згода на кшталт «довіряю укласти договір на умовах на свій розсуд», але згодом з’ясовувалося, що номінально договір укладався за ціною, в рази меншою від ринкової ціни. І навіть якщо це було банальним заниженням ціни для цілей зменшення податків, суди не могли ігнорувати аргументи в прорахунку користі, визнаючи, що дружина дійсно помилилася у здоровому глузді чоловіка! Але що робити у такому випадку добросовісним контрагентам – набувачам майна? Звісно, розсьорбувати наслідки двосторонньої реституції.

Безкараною залишалася також недобросовісність осіб, які при отриманні кредитів та укладанні договорів іпотеки дезінформували банки про свій начебто холостий статус (відсутність штампу в паспорті, односторонні декларації в анкетах про режим власності на майно), а згодом з’являлася «прихована» дружина/чоловік, які вимагали недійсності забезпечувальних заходів (іпотеки) та повернення майна у родинну власність.

Зазначена ситуація у правовому полі іноді призводила до безпрецедентних комічних заходів юридичної безпеки: юристи деяких банків вимагають декларації про відсутність фактичних шлюбних стосунків, а якщо вони існують, - письмову згоду коханців на укладення договорів щодо цінного майна.

На порозі суцільної ID-паспортизації ризик шахрайств з холостим статусом аж ніяк не очікується до зменшення, тому правові позиції Верховного Суду дуже вчасні.

Зазначимо основні меседжі та тези:

- реалізм проти формалізму: відсутність згоди сама по собі не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя;

- презумпція добросовісності подружжя – контрагента угоди: як засада цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК), добросовісність за змістом охоплює приписи ч.2 ст. 369 ЦК та ч.2 ст. 65 СК: при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою іншого подружжя;

- тест на «подвійну недобросовісність» (обох контрагентів угоди): укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди іншого подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя;

- прорахунки користі не мають правового значення: не має юридичного значення помилка одного з подружжя щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, якщо ним надано згоду на здійснення правочину на умовах «на розсуд другого подружжя», тобто аргументи економічного сенсу та здорового глузду не мають правового значення для перспективи оспорювання такого правочину з боку незадоволеного подружжя;

- істотність помилки як підстава недійсності правочину: помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним; особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених ст. 229 ЦК, повинна довести наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення (але при цьому, як зазначалося вище, не стосуються прорахунків невизначеної користі);

- стабільність ділового обороту (гарантії добросовісного набувача-контрагента): правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК, застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або недійсним. Права особи (іншого з подружжя), яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК;

- відповідальність недобросовісного подружжя, а не добросовісного контрагента: у випадку, якщо судом буде встановлено недобросовісність одного з подружжя та його контрагента при укладанні угоди, завдяки якій були порушені майнові інтереси іншого з подружжя, останній має право на компенсацію вартості своєї частки (законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави відчуження майна без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в узгоджених інтересах сім’ї майна).

Отже, переведення можливих ризиків від недобросовісної поведінки щодо спільного майна подружжя переважно у сімейну площину (приватних ризиків від шлюбу), а не за рахунок контрагентів та стабільності ділового обороту, є давно очікуваним кроком від судової влади і вдалим прикладом практичного застосування загально-правового принципу добросовісності.