Що не так із наглядовими радами в Україні?

Час Бути, а не робити вигляд

Непросто знайти в Україні наглядову раду, яка б дійсно демонструвала ефективність та на роботу якої не було б нарікань. Нажаль, це - факт. Чому ж інструмент, який прекрасно зарекомендував себе на Заході, поки що не працює в Україні на повну силу?

В 2019 році в Міжнародному інституті управлінського розвитку в швейцарській Лозанні я захистила диплом якраз по спеціалізації функціонування наглядових рад - IMD Board Director Diploma. При цьому, не раз стикалася з українськими реаліями, тож моя позиція буде фахова та аналітична.

На мій погляд, основна причина неефективності та критики роботи наглядових рад в Україні – це заміна управлінської суті зовнішньою формою. Ми маємо майже класичний cargo cult – створюємо муляжі робочих механізмів при святій впевненості суспільства і партнерів, що вони запрацюють і принесуть результат. Так само на островах Меланезії тубільці будували з дерева і болота літаки та літовища та водили навкруг них запальні хороводи в надії, що це призведе до появи справжніх літаків із товарами.

Спостережні ради в Україні почасти нагадують закритий клуб, члени якого не збираються докладати жодних зусиль для того, щоб змінити ситуацію на ввіреній їм ділянці роботи. Хтось лобіює чиїсь інтереси, хтось не має елементарної фахової освіти, хтось просто отримує велику заробітну плату, отримавши, як колись в середньовіччі, вигідну синекуру. Не хочу тут надузагальнювати, є приємні фахові винятки. Але в цілому – ситуація невтішна.

І питання не тільки в кадрах, хоча це дуже важливий момент. Спостережні ради в Україні працюють дуже недовгий період. Звідси відповідне, часом несерйозне ставлення до них з боку топ-менеджменту/власників/осіб, які представляють інтереси власників.

Мова не тільки про державні компанії, але й про приватні. Я неодноразово піднімала питання збільшення ефективності розвитку бізнесу через інструмент наглядових рад з власниками великих компаній в агро. І часто дискусія переходила в звичний вже діалог:

 • Це все іграшки, в нас це не працює. Рішення приймаються все одно декількома особами, які побудували бізнес.

 • Але ж на Заході це працює! І працює ефективно!

 • В нас не Захід!

Так, у нас не Захід. Але чи можемо ми і надалі використовувати управлінські практики давно застарілого рівня і при цьому ефективно розвиватися? Напевно лише до певного часу, який, боюсь, вже прийшов.

Що вже говорити про державні компанії, де спостережна рада перетворюється в кращому випадку на ширму, а в гіршому – на ще один інструмент освоєння зацікавленими особами державних коштів.

Як змінити ситуацію? Рецепт дуже простий: перестати замінювати форму суттю. Наглядові ради мають стати дійсно ефективним механізмом, який має вплив на розвиток компанії. І це дуже важливо саме в воєнні і післявоєнні роки. Адже мова йде про ефективність та розвиток економіки через розвиток державного чи приватного бізнесу.

Ну, окрім того, – кадри, кадри і ще раз кадри. В наглядові ради мають приходити фахові та вмотивовані люди, які нестимуть особисту відповідальність за результат.

Час синекур за ширмами має закінчитися.

Інакше нам не вдасться добитися відчутного розвитку.

Настав час вже наглядовим радам Бути, а не робити вигляд.