Майдан-2010. Deja vu?
22 листопада 2004 року розпочалася Помаранчева революція, що стала кульмінацією народного обурення проти утисків прав і свобод громадян України.
22 листопада 2004 року розпочалася Помаранчева революція, що стала кульмінацією народного обурення проти утисків прав і свобод громадян України.
Майдан був яскравою сторінкою історії України. Проте, коли він завершився, здавалося, що нічого подібного більше не буде. Принаймні найближчі 10 років.
Минуло шість років. Майдан Незалежності знову сповнений людьми, які скандують «Разом нас багато і нас не подолати!», «Геть Верховну зраду!», «Схід і захід разом!», «Міліція з народом!». Знову прибувають автобуси з різних куточків України, з’являються намети. Знову ці автобуси не пускають до Києва кордони міліції, а Майданом ходять чутки про наміри влади розігнати мітингувальників за допомогою бійців спецпідрозділу «Беркут». Знов лунає зі сцени «Україна» Тараса Петриненка та інші революційні пісні. Знову кияни несуть їжу й теплі речі для мешканців наметового містечка.
Часом здавалося, що потрапила в минуле шестирічної давнини. Проте в другого Майдану є ряд істотних відмінностей від Майдану-2004.
Всеукраїнський страйк протесту планувався як неполітична акція. На відстороненості заходу від політики неодноразово наголошували його організатори. Це не акція на підтримку чи проти конкретної політичної сили. Головною причиною хвилі протестів став новий Податковий кодекс, прийнятий Верховною Радою 18 листопада. Він збільшує відсоткову ставку для малого та середнього бізнесу, надає майже необмежені повноваження податківцям. Підприємці вважають, що нові умови знищать малий та середній бізнес в Україні або заженуть його в тінь. Тому й прийшли на Майдан, щоб відстояти можливість нормально працювати. Основна вимога протестувальників – вето президента на Податковий кодекс.
Згодом політична складова все-таки з’явилася. Почали лунати вимоги про відставку міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, міністра освіти Дмитра Табачника, прем’єр-міністра Миколи Азарова. Потім до них додалися заклики до проведення всеукраїнського референдуму щодо висловлення недовіри Президентові України Віктору Януковичу.
2004 року більшість людей на Майдан приїхала із західних та центральних областей України. Зараз на більшості транспарантів – назви міст Східної та Південної України. Мешканці цих регіонів традиційно і послідовно протягом останніх шести років підтримували нинішнього президента і його команду. Більшість цих людей у 2004-2005 роках були з іншого боку барикад відносно тих, хто тоді стояв на Майдані. Другий Майдан ще більше згуртував український народ, об’єднавши колишніх супротивників заради однієї спільної мети.
Зараз усе змінилося. Східняки вимагають відставки «своїх» міністрів та президента. 22 листопада на передньому краї натовпу мітингувальників впадав в око плакат представників міста Горлівки з фото Президента України, написом: «Янукович, оправдай наше доверие» над ним та нагадуванням передвиборної обіцянки президента – «зеленого коридору» для малого бізнесу – під світлиною. Досі вірний електорат Януковича все менше довіряє йому.
Учасники Помаранчевої революції представляли різні прошарки українського суспільства. Чи не найбільше серед революціонерів було студентів. Тепер протестують насамперед підприємці, одна з досі найменш політично активних верств. До них приєднуються представники інших сфер діяльності – журналісти, вчителі, ті ж студенти, невдоволені політикою діючої влади щодо того чи іншого питання. 25 листопада провели свою акцію письменники та музиканти – учасники руху «Митці проти цензури».
Перший Майдан був значно велелюднішим, ніж другий. Лише невелика частина підприємців знаходиться на Майдані Незалежності постійно. Решта підтягується сюди лише в дні масштабних акцій. Такими днями були 22 та 25 листопада.
Однак це вже деталі. Головне те, що в народу вистачило наснаги, аби Майдан відбувся удруге. Розчарувавшись у першій революції, українці не заснули духом, не збайдужіли зовсім. Вони знайшли в собі сили, щоб знову стати до боротьби за свої інтереси. І стоятимуть там до переможного кінця.
Революція відбулася. Вже вдруге. Сподіваюся, в чиновників вистачить клепки зрозуміти, що вона може відбутися і втретє, і вчетверте. Подібні заходи відбуватимуться доти, доки в країні порушуватимуться права громадян. Тоді у влади постійно буде дежавю.
- Чи варто шукати справедливості у країні чиновників? Любов Шпак вчора о 20:42
- Последние изменения в правилах оформления отсрочки от мобилизации Віра Тарасенко вчора о 18:49
- Документи в умовах окупації: між правом та реальністю Дмитро Зенкін вчора о 17:06
- Івенти для покоління Хоумлендерів. Особливості та деякі думки Олексій Куліков вчора о 16:12
- Спецоперація проти "Глобино" Євген Магда вчора о 14:29
- Податок на посилки: думки щодо за і проти цієї ініціативи Олег Пендзин вчора о 14:20
- Нумерологія в податках. Цифра 11 Євген Власов вчора о 12:21
- Америка поза глобальною грою: філософія відступу чи стратегічна помилка? Світлана Приймак вчора о 09:00
- Думка первинна, чули? Катерина Мілютенко 22.01.2025 23:42
- 21% українців, які хотіли б емігрувати – це катастрофа Володимир Горковенко 22.01.2025 16:07
- Як ШІ змінює закупівлі: клієнти-машини та криза кадрів Марина Трепова 22.01.2025 15:12
- Пеня на заборгованість по аліментах: поняття, порядок нарахування та граничний розмір Леся Дубчак 22.01.2025 15:01
- Правила ефективного партнерства в адвокатурі Тетяна Лежух 22.01.2025 13:33
- Перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС: виклики та перспективи після 15 місяців конфлікту Олег Вишняков 22.01.2025 13:25
- Як корпоративний медичний одяг змінює клініку: мій досвід Павло Астахов 22.01.2025 09:26
-
США висунули Путіну ультиматум: що насправді хотів сказати Трамп
Думка 2987
-
Барбадос і Панама позбавлять свого прапора 114 танкерів тіньового флоту Росії
Бізнес 2184
-
"Відкрийте газовий маршрут". Орбан виставив Україні умови для продовження санкцій
Бізнес 2132
-
Дешево, але дорого. Порівняння вартості життя у Києві та інших європейських містах
Інфографіка 2117
-
"Сьогодні надійшли кошти". Співвласник АТБ Буткевич заплатив 1,9 млрд грн за Аерок
Бізнес 2105